Мені 33 роки. До війни я був менеджером інтернет-видання. Зараз працюю у товаристві Червоного Хреста. До 2014 року мешкав у Донецьку. Потім переїхав до Києва. 2015 року перебрався у Херсон. Мама жила в Донецьку, тато – у Маріуполі. Житло батька знищено, а сам він був у полоні. Мама виїхала в Одесу. 

Війна застала мене в Херсоні. О сьомій ранку я виїхав з міста, а о чотирнадцятій уже був в Одесі. Одразу разом із друзями зайнявся волонтерською діяльністю. 

Мене шокує нелюдська жорстокість росіян. Морально важко, бо сім’я розкидана по різних куточках світу. Знищене житло. Матеріально також тяжко. 

Їжа і ліки були. Ділився ними з іншими людьми. Отримував гуманітарну допомогу від центру ЯМаріуполь і Фонду Ріната Ахметова, за що дуже вдячний. 

Книги, спорт, нові знайомства, зустрічі з друзями та знайомими допомагають хоча б трішки відволіктися від думок про війну. 

Хочеться повернутися в Донецьк. Не знаю, чи назовсім, але хочу принаймні розуміти, що туди можна з’їздити, що там безпечно. 

Я гадаю, що війна закінчиться перемогою України і за столом переговорів, а коли це станеться, не знаю. Треба жити далі й робити все можливе для наближення перемоги і для того, щоб наступні покоління не знали війни.