Мені 58 років. Я жила з чоловіком, донькою і онучкою в Маріуполі. Син мешкав окремо. Восьмого березня снаряд влучив у горище нашого дев’ятиповерхового будинку. В одній із кімнат нашої квартири було пошкоджено перекриття й видно арматуру. А ще було влучання у шостий поверх другого під’їзду. Після цього ми спустилися в підвал будинку.

Коли і в третій під’їзд влучив снаряд, нас броньованою машиною вивезли в Будинок естетичного розвитку дітей, що неподалік від міського парку. Ми жили там з восьмого по чотирнадцяте березня. Коли й там стало неспокійно, перейшли у підвал будинку напроти філармонії. Там жили до 27 березня при семи градусах тепла і при свічках. Мали сухе паливо.

Чоловіки ходили по воду в міський парк. Готували на вулиці, хоча через обстріли не завжди була змога вийти. Багато людей отримало поранення. Ми чули вибухи й бачили трупи. 

Усі продукти, які ми мали, залишилися у квартирі. Коли ми йшли з дому, то думали, що бойові дії швидко закінчаться. За два тижні ми всі схуднули на двадцять кілограмів. Ходили по смітниках, збирали їжу. 

Після удару по драмтеатру люди, які мали авто, виїхали. У нас не було транспорту, тому ми залишилися в підвалі. Потім почалися бої в центрі. Ми вийшли 27 березня, коли настало тимчасове затишшя. У двадцять третьому мікрорайоні стояли російські військові. Ми добиралися додому перебіжками півтори години. Падали на землю, щоб не потрапити під кулі. Коли прийшли, то побачили, що гараж відчинений, авто стояло на вулиці без акумулятора, запаски, дротів. Чоловік якось полагодив автомобіль – і ми виїхали і Бердянськ. Переночували в однокласника чоловіка. А наступного дня поїхали в Дніпро. Перетнули близько двадцяти блокпостів. 

Син виїхав зі сватами ще 14 березня. Вони втекли з Лівого берега. Три дні добиралися до Дніпра. 

Ми приїхали в Дніпро ввечері шостого квітня, а через три дні виїхали в Нові Санжари Полтавської області, де товариш чоловіка надав нам тимчасове житло. Жили там до 12 серпня. 

Внучка закінчила ліцей.  З нами виїхав її хлопець. Він був у нас, коли почалися обстріли і не зміг повернутися додому. Він також закінчив одинадцятий клас. Вступив до Харківського політехнічного інституту, а внучка – у Харківський медичний університет. Вони живуть у Василькові Київської області. Навчаються дистанційно. А ми з чоловіком мешкаємо в Києві. Отримуємо пенсію, соціальні виплати від держави і гуманітарну допомогу від фонду ЯМаріуполь. 

Хочеться, щоб був мир і спокій, щоб країна процвітала і всі були здорові, щоб усе було добре. Мріємо повернутися в рідне місто.