Війна, вона не потрібна взагалі ця війна. Щоб мир був – оце найголовніше. Взаєморозуміння, а війна – це страх, це жах один. Боляче навіть говорити, що війна.
Жили й раділи всьому. І раптом звідки не візьмись оця війна. Тут чоловік пішов, і все. Можна сказати, що життя як обірвалось. Плачемо іноді, згадуємо все, а жити треба, жити треба.
На трасі обстріли були, але до нас сюди ще не долітало. А потім почали до нас летіть. Будинки тут порозбивали в людей. Нам доводилося по підвалах ховатися, тому що боялися. Як тільки припиняється – знову в квартиру верталися.
По вулиці Радянській тут був розбитий гараж, дах і половина будинку зруйновано було після обстрілу. І ворота були осколками посічені всі.
Чоловік пішов у 2015 році. Уже війна йшла. У нього серце не витримало. Він помер, і ми його поховали. Мабуть, все накопичувалося-накопичувалося і дало збій. Нам без нього дуже важко. Підтримка була, розуміння, а зараз все обірвалося. Коли обстріли починалися, завжди якось він нас опікав. Як чоловік, як керманич був.
Без гуманітарної допомоги нікому неможливо. Не тільки нам, усім неможливо вижити. Якби не Рінат Ахметов, я не знаю, як можна вижити. Один-єдиний він на світі, який допомагає. Більше ніхто так нам не допомагає, як він. І йому велике, величезне спасибі та низький уклін йому.
Будемо сподіватися на мир і на все хороше. Я думаю, що буде краще, буде добре. З такою надією ми живемо, що буде краще – і набагато.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
