Погрібняк Вікторія, 16 років, Піско-Радьківська ЗОШ I-III ст., c. Піски-Радьківські
Війна… Жахливе слово для кожної людини. Воно вселяє страх і тривогу в серця людей.
Якщо у маленької дитини запитати, що для неї є війна, вона не зможе відповісти, бо не в змозі пояснити те, що відчуває. Але в асоціації будуть пливти сірі кольори з жахливими червоними плямами.
Мені потрібен був час. Згодом, вже в школі, я довідалася про початок військових дій на сході України. Життя поділилося на до та після. Новина була дуже несподіваною для мене. В думках було лише одне: «Невже це насправді?» Я вважала, що так буває тільки у фільмах. Нехай це буде жарт. Але ніхто не сміявся.
Але що ми маємо на увазі, промовляючи слово «мир»? Можливо, це щастя та безтурботність, а можливо, це безпека та свобода. В той момент для мене це була тиша. Знаходитися в спокої і навіть в думках не згадувати війну.
З того часу минуло сім років, а червоне небо ще й досі палає і зовсім не від заходів сонця. Що ж змінилося з того часу? Напевно, нічого. Але мої очі й досі блищать надією про мир.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.