Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}

Історії які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Ганна

«Жити в постійному страху не хотілося»

переглядів: 286

Ганна залишила Костянтинівку слідом за молодшим братом, який відправився закінчувати навчання у вузі, який переїхав. Коли квитки були на руках, до дівчини прийшло відчуття, що їде вона надовго. Ганна досі згадує страх і почуття невизначеності, що переслідували її в 2014 році, коли почалася війна.

Я приїхала в Костянтинівку до своїх родичів. Ми включили телевізор і почули про те, що почався конфлікт. Дізналися, що відбуваються воєнні дії в самому Донецьку, біля Костянтинівки були чутні обстріли й видно пересування військ.

Усі хвилювалися й дуже боялися. Через цю невизначеність ми не знали, що буде далі, чи варто кудись виїжджати, чи залишатися в Донецькій області. Люди найбільше боялися за дітей.

Оскільки все було незрозуміло, ми зібрали валізу, куди склали найнеобхідніші речі. Така валізка була в кожного в родині, там була аптечка, речі й документи. На випадок, якщо щось станеться, щоб ми могли це взяти й вийти з дому, не ризикувати. В іншому ми продовжували жити своїм життям, працювали. Але в нас були «тривожні валізи».

Мій молодший брат у ті дні закінчував школу, хотів вчитися в Донецькому національному університеті. Але через війну цей університет був евакуйований до Вінниці, і він вирішив переїжджати. Тоді я теж прийняла для себе рішення, що поїду, щоб він не був один у великому незнайомому місті. Жити в постійному страху за нього не хотілося. Я вирішила, що поїду до Вінниці, а коли вже купила квиток, з’явилося відчуття, що це від’їзд надовго.

Я ніколи не була у Вінниці чи у Вінницькій області, тому переїхати було серйозним рішенням для мене, і це дуже змінило моє життя. Я не планувала виїжджати ніколи з Донецької області, але поїхала в іншу частину України.

Зараз я іноді приїжджаю до Костянтинівки. Усе там благополучно в моїх родичів, батьків. Чи повернуся туди, коли війна закінчиться, я поки не знаю.

Після переїзду до Вінниці спочатку я боялася гуркоту. Ми не бачили самої війни, але в Костянтинівці були чутні залпи, обстріли відбувалися. І спочатку феєрверки або якийсь хлопок, навіть петарди – мене це лякало. Потім це пройшло десь через пів року.

Донецьк 2014 2021 Текст Історії мирних жінки молодь 2014 переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій