У листопаді 2025 року школярка Настя Цяпало опинилася в епіцентрі ракетного удару РФ по Тернополю.  Ракета влучила у багатоповерхівку. Вогонь охопив будинок знизу і зверху, квартира швидко наповнилася димом і жаром. Мати напередодні перенесла ковід, і жінці було важко дихати. Вона втратила свідомість першою. Пізніше знепритомнів і дідусь. Настя разом із бабусею змогли зв’язатися телефоном з рідними. Вони під’їхали до будинку одночасно із рятувальниками. І з вулиці підказали, що єдиний шанс врятуватися — вибиратися на балкон. 

У шоковому стані Настя намагалася стрибнути з третього поверху, але бабуся встигла її схопити. Дівчина перечепилася і повисла на балконі, де й знепритомніла. Жар від вогню обпікав її тіло, доки рятувальники не зняли дівчину з балкону. 

У цій пожежі Анастасія втратила маму Оксану та дідуся Ігоря. Вижити вдалося лише бабусі Тетяні.  Перший тиждень у Лікарні Святого Миколая медики боролися за життя Насті. Вона була в реанімації, не могла самостійно дихати — тому їй встановили спеціальну трубку і підключили до апарату. Біль був настільки сильним, що знеболювальне вводили кожні кілька годин, а всі перев’язки робили під наркозом. У цей час її бабуся проходила лікування у Тернополі.

Коли стан Насті вдалося стабілізувати, дівчинку перевели до хірургії. Лікарі поетапно очищали уражені ділянки і пересаджували їй власну шкіру, щоб відновити тіло після опіків. 

До обстрілу Настя чотири роки серйозно займалася баскетболом. Дівчина - капітан шкільної команди. Найбільша її мрія – повернутися у професійний спорт. Лікарі запевняють: «Це цілком можливо!». 

Головна проблема — еластичність шкіри після пересадок. Через це рука поки що не повністю згинається і не працює так, як раніше. Тож Настя потребує постійної реабілітації, занять. Попереду виснажливі процедури зі шліфування рубців, щоб поступово відновити рухливість і стан шкіри.

Інтерв’ю записане як частина Музею «Голоси Мирних» — документального архіву, що збирає свідчення мирних жителів України, які постраждали внаслідок війни. Родина вважає важливим, щоб такі історії фіксувалися і могли бути використані в майбутньому як свідчення — зокрема для розголосу і встановлення відповідальності за скоєні злочини.