До війни я проживав в Мар’їнському районі у селі Єлизаветівка. Мені 35 років, є жінка і двоє дітей. У мене друга група інвалідності після того, як мене збила машина. Зараз – на реабілітації. Ми з сім’єю знаходимось в селі у Закарпатській області. 

Жінка приїхала з роботи і сказала, що почалася війна, а на другий день їй зателефонували і сказали, що начальника вбило снарядом.

Шокувало, коли наше село тряслось від снарядів.

Через півтора місяці зателефонував брат. Він жив в Мар’їнці і сказав, що її вже немає. Він винайняв таксі, нас вивезли в Покровськ, і ми виїхали сюди. Поки тут давали гуманітарну допомогу, то все було добре. А зараз не дають, бо нас тут мало.

Ми жили в Чопі спочатку, а потім волонтери нам знайшли тут житло. Батьки в Дніпрі орендують квартиру, брат також виїхав. Я в Закарпатській області. Ну, хто де. Всі залишилися без житла.

Я думаю, що все буде добре років через десять.