Ми з села Новокам’яна Херсонської області. Мені 42 роки.

До нас 12 березня зайшли окупанти і проживали до кінця вересня, навіть трошки більше. 

Були сильні обстріли, ми місяць сиділи в підвалі. Виїхали вже 4 листопада, як вже почали хворіти. А так ми всю окупацію в селі знаходилися.

Продукти у нас були, медикаменти теж. Я з тої категорій людей, які думають про запаси. Зі мною ще батьки жили, ми завжди запасалися ліками. З продуктами також не було проблем, запаси були. З водою були питання. Нам наші військові допомагали із водою.

5 жовтня, це десь о четвертій годині дня, до нас сусідка прийшла. Ми пиріжків напекли, були в будинку. І заходять до нас наші військові. Ми спочатку розгубилися, а потім додивилися, що це наші хлопці.

Хочеться дочекатися перемоги, щоб було все стабільно, щоб ми жили, як до війни. Просто хочеться спокою і стабільності. Щоб діти навчалися нормально, щоб був мир.