Ірина Липка | Запоріжжя

"Здохнеш і згниєш у камері"

Як розпочиналася окупація в громадах Запорізької області, як схиляли до співпраці місцеву владу та в яких умовах живуть жителі захоплених громад регіону, проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» розповіла начальниця Молочанської міської військової адміністрації Ірина Липка, яка пережила полон російських загарбників.

Ірина Липка

«Тиждень без хліба»

Молочанська громада розташована в Запорізькій області між Мелітополем і Токмаком і складається з міста та 22 сіл. Вже 26 лютого 2022 року колони військової російської техніки були в Молочанську, розповіла голова МВА.

– Великими колонами техніка проходила територією нашої громади та їхала в напрямку Токмака. Частина цієї техніки залишилась. «Гради», артилерією обстрілювали населені пункти, а потім поступово перемістилися далі. Поїхали на Василівку, Оріхів, там почалися бої.

"Протягом березня міська влада опікувалася забезпеченням населення продуктами. Був дефіцит і труднощі з підвозом товарів. Дещо вдавалося виготовляти силами місцевих підприємств", - згадує Липка.

– Наші фермери давали зерно, соняшник. У нас у місті є цех з перероблення соняшника на олію. Ми в нашій психіатричній лікарні знайшли крупорушку, на якій перебивали зерно на крупу та в Токмаку на хлібозаводі мололи зерно на борошно, робили макарони. Ще брали хліб. І всі ці продукти роздавали людям. Але десь тиждень у нас взагалі не було хліба, тому що не було дріжджів.

«Два гіпертонічних кризи в камері»

Окупаційна влада намагалася схилити жінку до співпраці. Протягом 24 діб Липку утримували в одиночній камері, каже вона.

– Представники ФСБ 31 березня о 6-й ранку приїхали трьома джипами. Одягли мішок на голову, відвезли в токмацьке відділення поліції. Вони сказали, що про мене їм все відомо, що я їм дуже підходжу для співпраці, бо маю авторитет. Але я не бачила взагалі роботи з ними, не могла собі уявити цю роботу. Вони хотіли, щоб я записала відеозвернення до жителів громади з агітацією за РФ. Щоб я особисто роздавала гуманітарну допомогу. Сказали, що вони тут надовго, назавжди.

Почувши відмову, окупанти почали погрожувати. Жінку обіцяли вивезти до РФ і судити «за ненависть до Росії», посадити за ґрати на 15 років. Серед інших методів тиску, каже, був і шантаж.

СБУ оприлюднило фото катівні у Херсоні під час російської окупації, ілюстративне фото

– Пішло на «ти» та в принизливому тоні. Вони казали: «Ти ж розумієш, що ти здохнеш і згниєш у камері? Ти ж розумієш, що війна». Я розуміла, що в мене шансів вийти 50/50, але я себе з ними не уявляла взагалі. Мене шантажували моїми дітьми, що вони їх приведуть і катуватимуть, що один мій син давав бензин на «коктейлі Молотова». У мене було два гіпертонічних кризи в камері. Вся їхня робота спрямована, щоб морально зламати та змусити людину піти на співпрацю.

«Інформаційний голод»

Найстрашніше в полоні – це інформаційний голод, каже Липка. Перебуваючи в одиночній камері, вона абсолютно не знала, що відбувається в місті та країні.

– Маніпулюючи мною говорили, що «Маріуполь, Київ, Чернігів, Суми взяли», що «України вже не буде», «у вас іншого виходу немає, погоджуйтесь на співпрацю». Розум цього не хотів сприймати. Десь через два тижні мені сестра в цукерку запхала маленький папірець, на якому написала «Київ, Чернігів, Суми наші». Це було для мене як ковток повітря, тому що я зрозуміла, що вони мене вводять в оману, дурять, що все не так погано, що є надія, що ми переможемо.

«Холод, відсутність води та сморід»

Жінка описала умови, в яких її утримували російські окупанти.

– Там був унітаз і умивальник, але не було води. Був страшенний сморід. В камері були нари, на нарах лежали матрац і подушка, все це чорного кольору. Більше нічого не було. В туалет водили двічі на день. Десь днів через десять вони налагодили, щоб була вода в умивальнику в камері, змивався унітаз. Було холодно, опалення не було, камера розташована в землі, лише вікна на поверхню вулиці вузенькі, дуже мерзли ноги, я не могла засинати. В мене було пальто, в якому я прийшла, ним накривалася.

Одна з підвальних камер в Херсонському управлінні поліції, яку, як встановили правоохоронці, облаштували окупанти для утримання українців. Ілюстраційне фото

Вона розповіла, що щовечора починалися катування, які тривали по 2-3 години. Окупанти майже не давали спати.

– Я втратила зір на 1,5 одиниці, перебуваючи в камері. Вночі обходили та стукали по металевій заслінці або відкривали, дивилися, що ти робиш у камері. Хоч мене фізично не били, але ці гіпертонічні кризи були викликані тим страхом, який там відбувався.

В полоні не можна бути слабким. Саме тому, хоч їжа була гидкою, Ірина змушувала себе їсти, щоб мати сили.

– Там треба бути сильному, мати чітку, тверду позицію. Якщо вони помітять будь-яку слабкість у тобі, будуть, як шакали, бити в одне місце, поки не доб’ються того, що хочуть.

Поки жінка перебувала в камері, в її будинку кілька разів проводили обшуки, забрали легковий автомобіль. У помешканнях жінки та двох її синів досі живуть окупанти, стверджує голова МВА.

«Хотіли, щоб син пішов на співпрацю»

Очільницю Молочанська представники спецслужб РФ примусили написати заяву про складення повноважень. За словами Липки, її врятувала ротація російських військових. Новоприбулі відпустили жінку під розписку, що не агітуватиме проти РФ, та заборонили покидати окуповану територію. Втім, зауважує, погрози з боку окупантів поновилися, і Липка все ж наважилася покинути рідний Молочанськ в травні минулого року.

Вулиці Мелітополя щодня патрулюють окупанти, квітень 2022 року. Ілюстраційне фото

– Коли ми виїжджали, ще не було жодних списків на пунктах пропуску, у них ще не був налагоджений зв’язок між усіма їхніми службами. Ми коли доїхали до Василівки, то нас не хотіли пропускати, намагалися поселити в гуртожиток, щоб ми там переночували. Але моя сестра зателефонувала подрузі, яка жила у Василівці, вона приїхала, сказала, що ми їдемо до неї святкувати «День перемоги». Якби ми поселилися в гуртожиток, вони б пробили по паспорту мої дані.

Втекти з окупації довелося матері, синам і рідним сестрам Липки, яких, каже, також переслідували.

– Молодший син думав, що до нього не прийдуть, але до нього також прийшли, почали питати за мене, за старшого брата. Він втік: сказав, що поїде в лікарню, але виїхав і більше не повернувся. Вони навіть двічі телефонували та запитували, коли він повернеться. Син працював раніше в «Укренерго» на підстанції, й вони хотіли, щоб він пішов туди на роботу. Для них, якби син мера пішов на співпрацю, я думаю, був би якийсь плюс.

«Переслідують людей та грабують будинки»

За словами голови Молочанської МВА, основна мета окупантів – залякати людей, щоб можна було ними маніпулювати. Вона повідомила, що у ФСБ є списки патріотично налаштованих жителів.

– Є люди, які підтримують Україну, чекають, вірять, що буде перемога. Але вони навіть бояться спілкуватися між собою та збиратися в якісь групи, тому що одразу це все доноситься та приїжджають окупанти, проводять обшуки.

Ірина Липка зазначила, що практично все населення Молочанська та навколишніх сіл примусили отримати російські паспорти. Адже за їхньої відсутності не надаються майже жодні послуги.

Українців в окупації примушують брати російські паспорти

– По території громади ходили і перевіряли наявність російських паспортів. В кого немає, людей переслідують, погрожують. Одна жінка сільська отримала цей російський паспорт під примусом і, вийшовши з їхнього паспортного столу, ридала на вулиці - настільки їй він був огидний. Але виходу в людей немає.

Вона розповіла, що багато жителів регіону, які виїхали з окупації, залишилися майже без майна, бо його привласнили окупанти.

– Викрадається з будинків вся побутова техніка. Легковий транспорт весь практично забраний у людей, які їх не підтримали. В період, коли починаються більш активні бойові дії, вони трошки бояться, тоді не так пресують людей. Водночас вони продовжують свою політику, до Молочанська проводять водопровід, намагаються показувати роботу. Ціни в 5-6 разів вищі, ніж на підконтрольній владі Україні території.

Також Липка розповіла, що в місті та навколо багато російських військових, які постійно переміщуються, будують укріплення. Водночас, за словами жінки, чимало окупантів говорять, що «не готові та не хочуть воювати».