Несторова Катерина, учениця Балаклійського ліцею Балаклійської міської ради Харківської області

Починався теплий весняний ранок. Яскраве й привітливе сонечко засміялось, посилаючи промінчики крізь моє віконце. Воно було таке веселе і чудове, що осліпило своєю усмішкою все в моїй кімнаті. Я виглянула у віконечко: усе навкруги стало таке гарне, усіх вітало сонечко.

Та недовго довелось моїй родині милуватись початком нового дня. Я почула шепіт схвильованих батьків, а потім нескінченні телефонні дзвінки. Я життєрадісна, бадьора, дев’ятирічна дівчинка, відчула щось недобре.

Моя люба матуся увійшла до моєї кімнати і, міцно обнявши мене, намагаючись стримати хвилювання, пояснила мені, що на Донбасі почалася війна. Мої батьки, завжди спокійні та врівноважені, не панікували, не кричали, умикаючи й вимикаючи телевізор, а чекали, хвилюючись, новин.

Мені стало моторошно й страшно, адже я знала про війну тільки з кінофільмів, з книжок, з розповідей своєї прабабусі, яка була ув’язненою в концтаборі й пережила все страхіття війни.

Наші серця розривались від болю, палаючи ненавистю до тих, хто розв’язав цю підлу, жорстку, страшну війну. Для мене і для моєї родини вона була і є незрозумілою.

Я вважаю, що збереження миру на всій планеті – найголовніше завдання, яке стоїть перед нами, твердо переконана, що мир на землі залежить від нас, від того, яку позицію ми займемо в житті.