«Завтра може й не бути»

Війна – це:

• присутність людей у місті у військовій формі, за законами яких ти маєш жити та підкорятися;

• комендантська година з обмеженням твоєї свободи;

• завжди та будь-якої миті може підстерігати небезпека, яка загрожує життю тобі, твоїм родичам, сусідам і просто знайомим;

• перебої в роботі мобільного зв'язку, водопостачання, газо- та електропостачання;

• перебої з харчовими продуктами першої потреби та медикаментами;

• звуки від вибухів снарядів;

• звуки пострілів з іншої зброї, які тиснуть на психіку і лякають;

• зведення про жертви та руйнування.

Перша зустріч з війною була, коли почалося захоплення адміністративних будівель озброєними людьми.

Був очевидцем, коли над дахом будинку реально було чути, як пролітають снаряди, їхній свист і десь розриви.

Хотів би забути, як реально недалеко лягають снаряди та здригається земля. Розумієш, що десь є руйнування, можливо, і жертви. Перебування в підвалі між бомбардуваннями.

З переїздом на нове місце проживання, на територію, підконтрольну Україні, маю роботу, стабільну зарплату, вільне пересування та безпеку. Одружений, маю сина 18 років.

Люди, які постійно проживають у зоні бойових дій, думають: швидше б усе це закінчилося й однаково, яка буде влада, аби не стріляли.

Щастя – це мирне небо без війни.

Потрібно цінувати життя. Усе, що можна, треба зробити сьогодні, завтра може і не бути!