Я з Гуляйполя. Мені 60 років. Ми зараз переїхали в Запоріжжя - кинули наші будинки. Синову хату розбило взагалі.
Останній день, коли ми там були, по нас так гатили, що я думала: це вже кінець. Хату бомбили так, що не можливо було там сидіти - прийшлося тікати.
Труднощів багато. А зараз - взагалі. Пенсія - тільки в чоловіка, а в мене взагалі нічого немає. Дякуємо тільки за те, що ВПО отримуємо. А так – немає у нас нічого, все залишилося там. Все кинули і виїхали в Запоріжжя.
Поки у нас є що їсти. Звісно, фінансово важко, а коли ще вдома були, то там не було ні світла, ні води. Зараз там немає взагалі нічого - все розбили. Я просто плачу - і все. У мене просто крик душі: наше місто розбили, весь урожай спалили, все розбомбили.
Зараз ми у Запоріжжі, бо тут дочка і онук. Бігли просто до своїх дітей.
Звісно, я разом з усією моєю сім’єю віримо, що ми переможемо, але коли - навіть не знаю.