Сапсай Станіслав, 8 клас
Новоукраїнський навчально виховного комплекс «Дошкільний навчальний заклад загальноосвітня школа І-ІІ ступенів»Чорнобаївської селищної ради Черкаської області
Педагог, що надихнув на написання есе: Толочна Оксана Іванівна

Моя Україна майбутнього

24 лютого 2022 року стало застоєм для кожного з нас. Не можна сказати чітко, що пройшов цілий рік – кожен день для нас, як та сама дата. Будь-хто з нас бажає одного – перемоги України. І ми готові використовувати багато можливих способів для цього бажання. Але потрібно трохи зупинитися й почати з кінця – коли перемога сталася. Що далі? Що робити? Чи буде подальше майбутнє радісним?

Звичайно, це питання матиме багато відповідей, або ж одну й ту саму, але під різним трактуванням. Потрібно почати з бачення людей сьогодні щодо слова “мир”. Можна згадати вислів Арістотеля: “Важче організувати мир, ніж виграти війну; але плоди перемоги будуть втрачені, якщо мир не буде організовано”. А більш доречним є вислів Ральфа Волдо Емерсона: “Ніщо не може принести вам мир, крім вас самих. Ніщо не може принести вам мир, крім торжества принципів”. І саме слова Ральфа Волдо Емерсона більш підкреслюють сьогодення.

Всім має бути зрозуміло, що кожен з нас, є окремою частиною цілого механізму держави, що з кожним століттям ще більше показує нашу наснагу бути самостійними. І зараз наша місія – внести всі сили в нашу перемогу. Але при перемозі потрібно пам’ятати нашу людську сторону і зберегти її для майбутнього. Не потрібні подальші розбори по історичним територіям чи політичним проблеми з нашим ворогом – росією. При збереженні наших територій 1991 року, потрібно продовжити показати саме Україну під стандартами сьогодення з відновленним життям.

Україна майбутнього буде продовжувати ідеї свідомих українців, відновлення економічного стану й його покращення і разом з цим і покращення життєвого стану українця. Український продукт буде відомим, не фактом того, що це країна в якій війна, а як цікавий продукт, на кшталт японського продукту, корейського, французького, тощо. Українець не буде плутатись з росіянином, а буде вживатися як громадянин окремої держави. І сама згадка за Україну, матиме більш позитивний настрій.

Багато з нас втілює сили в нашу перемогу. Збір коштів на ЗСУ, благодійність в різних закладах. І на мою думку люди продовжать повертати Україну в стабільний стрій тими самими благодійними внесками, чи навіть працюючи на благо, наприклад будівля нового житла чи інша робота в деокупованих територіях.

Можна й подалі нафантазувати для України майбутнього, але слід знати міру в цьому. Висновок один: зараз створюється багато заходів для створення більшого шару свідомих українців, зборів і різної допомоги для нашої армії. І надалі кожен з нас буде вже робити з України державу мрії. Країну бажаної мрії як нас самих, так і наших предків.