Я з Луганської області. У нас війна почалася у 2014 році, були й страшні моменти, ми в підвалах сиділи. Стали спочатку у Сватовому склади підривати. Там були склади зі зброєю. І летіли ті снаряди по мирних людях. Потім почали Луганськ обстрілювати. Я не знаю, як це можна висловити… Але усе більш-менш минуло.

Тоді там ще була Україна. Я переїхала у Дніпро, познайомилася з хлопцем, і тепер живу з ним у Перещепиному. Повномасштабне вторгнення мене застало вже тут. Цього разу я нікуди не виїжджала, постійно тут перебуваю. 

Ми оформилися як переселенці. Нам давали гуманітарну допомогу, і Фонд Ріната Ахметова також давав. Я й зараз її отримую. 

Нам дуже добре допомагають продуктами. Дякуємо. Це дуже велика підтримка. 

Мої батьки залишилися в окупації. Батькові 70 років. Ми не бачимося вже третій рік, розмовляємо по телефону. Я не можу туди поїхати.

Хочеться миру, миру і ще раз миру. Чекаємо тільки на мир.