меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Владислав Неліпа

«Забути про війну – ось що таке мир.»

переглядів: 225

Неліпа Владислав, Мар’їнська опорна школа №1, м.Мар’їнка, Донецька область

У конкурсі есе "Один день" його робота зайняла 3 місце

Вчителька - Єжакова Ольга

Владислав в 2014 році
Владислав в 2021 році

Що таке війна? Для одних це щось страшне, однак невідоме й далеке. Для інших – лише слово, яке нерідко зустрічається в підручниках з історії. Але для мене війна – то жахлива реальність.

Я добре пам’ятаю той день, а точніше ніч. 11 липня вже добігало кінця, коли війна вперше сколихнула наш спокій численними залпами «Градів». Гучні вибухи швидко розбудили всю мою родину.

Ми вибігли на вулицю налякані, сонні, майже голі й босі. Земля гула від військової техніки, а над дахами будинків щомиті проносились полум’яними стрічками снаряди і міни. Страх, ніби важкий холодний ланцюг, оповив кожного. Ніхто не знав, де ховатися від того пекельного божевілля.

Тоді, незважаючи на загрозу життю, декілька чоловіків відчинили підвал старого складу, який стояв на розі вулиці, біля магазину. Перелякані родини, лишаючи свої хати,линули до імпровізованого бомбосховища. Усі, хто входили туди, залишали на порозі останні згадки про мир та спокій…

Спускаючись старими сходами до вогкого темного приміщення, я остаточно зрозумів: почалася війна. То була не чиясь вигадка, і не телерепортаж із далекої країни. Жах відбувався насправді.  

Не переживши це, не можна уявити біль та розпач, що, наче гарячі свинцеві кулі, пронизують душу. Коли стоїш просто неба, яке час от часу загоряється смертельними фарбами вибухів, утрачаєш усі людські почуття, окрім страху та безвиході.

Ноги ніби приростають до землі. Вона ж – плаче кров’ю своїх дітей… Серце моє налилось відчаєм. Руки, зв’язані стражданнями Батьківщини, не слухались. Здавалось, що все навколо зникло в темряві. Не було ні минулого, ні майбутнього. Початок війни усвідомили всі.

Кожен утратив тої ночі дещо дуже важливе. Старий ти чи молодий, бідний або багатий – війна не шкодувала нікого. Увесь той люд, що сидів, загорнувшись у ковдри, попід вогкими стінами, із жалем згадував минулий день. День, коли чисте небо над нашими головами ще не вкрили смертельні вогні зброї. 11 липня всі ми загубили в пекельному полум’ї безтурботне минуле.

Коли зникає мир, разом із ним уходить і віра в людей, адже це людство нищить саме себе! Якщо стіни трясуться від вибухів, а дорогами рідного міста їздять танки, то боїшся не тисяч куль – боїшся людей… Як боляче, коли невинна молодь гине через забаганки тих, хто й не знає розпачу смерті.

Війна – величезне горе. Це могутня руйнівна сила, яка спотворює нормальне людське життя. Як і в перший день, сьогодні війна холодить  у грудях та пришвидшує пульс. До неї не можна звикнути, бо неможливо спокійно жити на мінному полі.

І все таки, що ж таке мир? Багато хто скаже, що час без війни. І це, звісно, правда. Проте війна – то не тільки боєві дії. Вона тепер у кожному із нас. Серця наші сповнені болю, душі ж оповиті смутком, политі кров’ю беззахисних дітей, дорослих і стариків. То ж навіть коли бої нарешті скінчаться, болючі спогади все одно будуть жити в головах, у тілі й дусі.

Отож, на мою думку, мир – це звичайне спокійне життя. Це, щасливий і безтурботний час, коли, заплющивши очі, не відчуваєш  загрози. Я просто хочу засинати із легким серцем, не прокидаючись опівночі від гуркоту снарядів.

Забути про війну – ось що таке мир. То ж намагаймося зробити нашу рідну Україну знову мирною та щасливою, аби діти Донбасу нарешті забули запах пороху і грохот вибухів.

Мар'їнка 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення діти обстріли Донецька 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій