Юрчук Владислав, 11 клас, Дівичківський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Демчук Тетяна Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Це слово жахливе. Ще колись здавалося далеким і неймовірним, але тепер це реальність, яка триває вже 1000 днів. Не так давно я посміхався, радів життю, мав багато планів на майбутнє. Але з початку війни в Україні, яка триває вже 1000 днів, в один момент все змінилося ….

24 лютого 2022 року війна вдруге увірвалася в наше життя. Перші дні були найскладнішими. Вони стали для мене шоком. Мій світ змінився за кілька годин. Ми не знали, що робити, як діяти, куди йти. Те, що колись було простим і звичним – шкільні будні, зустрічі з друзями, родинні свята – раптом стало далеким і навіть недосяжним. Ми прокидалися від звуків сирен, ховалися в укриття, слідкуючи за новинами, намагаючись зрозуміти, як вижити і що буде далі... І це був лише початок…

Новина, яка сколихнула всю Україну, дуже жахлива, тривожна. Та попри все це, війна навчила мене сили єдності. Люди об’єдналися, щоб допомагати одне одному, підтримувати тих, хто залишився без даху над головою, без роботи або навіть без рідних…

За ці 1000 днів я навчився цінувати людей. Волонтери, військові, медики – усі працювали на єдину мету.

Адже справжня героїчність і сила знаходяться в серці кожного, хто готовий боротися за свою країну та її майбутнє.

За цей час я бачив багато героїв, як люди навколо мене робили неможливе, щоб допомогти тим, хто опинився в скрутному становищі.

Волонтери, які щодня рятують життя, лікарі, які під обстрілами виконують свою роботу, військові, що ризикують усім заради нашого майбутнього – усі вони стали для мене прикладом мужності та відваги.

А ці події зробили нас іншими – сильнішими, мудрішими і рішучішими. Адже 1000 днів війни – це не просто статистика. Це 1000 ранків, коли ти прокидаєшся з думкою: «Ми досі живі». Це 1000 вечорів, коли ти лягаєш спати, сподіваючись, що новий день принесе мир. Кожен із цих днів був випробуванням на силу духу, віру і витримку. Кожен день додавав нові уроки, відкрив очі на справжню цінність життя.

Я теж намагався зробити свій внесок.

Разом із мамою організували збори гуманітарної допомоги для переселенців і військових, допомагали у волонтерських центрах. Ми розуміли, що наша маленька дія може врятувати чиєсь життя, дати комусь надію.

Ці 1000 днів показали мені, що навіть найменші вчинки можуть мати велике значення. Та одним із найважливіших уроків, які я виніс із цих днів, є те, що ми ніколи не повинні здаватися.

Мій шлях за ці дні був також шляхом самопізнання. Війна не тільки змінила моє оточення, а й мене самого. Раніше я думав, що головне – це мої плани на майбутнє, навчання, захоплення. Але війна поставила усе на паузу. Те, що раніше здавалося таким важливим, відійшло на другий план. Виживання, безпека рідних і допомога іншим стали на першому місці. Я став дорослішим та відповідальнішим. І коли в моє життя увірвалася війна, почав більше цінувати те, що раніше здавалось звичним: мир, спокійні вечори в родинному колі, свободу пересування. Тепер кожен день, коли не чути вибухів, коли всі рідні поруч і здорові – це справжній подарунок.

Сьогодні рівно 1000 днів війни, і ці дні навчили мене більше, ніж усе попереднє життя.

Я, як і багато інших пройшов свій шлях під час цих 1000 днів та побачив, що Україна – це не та країна, яка може просто впасти. Україна – країна, що має сильних людей, які готові боротися за свою країну та майбутнє.

Україна – країна, де понад усе цінується незалежність, справедливість і сила духу.

Справжня героїчність і сила знаходяться в серці кожного, хто готовий боротися за свою країну та своє майбутнє. У ці важкі 1000 днів важливо залишатися у єдності, підтримувати один одного і залишатися невпинними у своєму прагненні до Перемоги. Моя мрія – стати частиною цього процесу, внести свій вклад у відновлення держави. Також 1000 днів війни навчили мене цінувати миті життя. Адже, озираючись на мій шлях, я розумію, наскільки сильно змінилося моє життя і я сам.