Карашецька Софія, 11 клас, Шепетівський навчально-виховний комплекс №3 у складі "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Н. Рибака та ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою"

Вчитель, що надихнув на написання — Костюк Людмила Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів.... Тисяча днів миру могло б принести стільки радості, розвитку, нових можливостей. Але тисяча днів війни це випробування, яке змінює все: нашу країну, наші міста, наші родини і кожного з нас особисто. Це шлях, який ми не обирали, але яким мусимо ми пройти усі.

Коли я думаю про ці 1000 днів, перед очима проносяться тисячі образів: зруйновані будинки і відбудовані міста, сльози розпачу і усмішки надії, прощання на вокзалах і радісні зустрічі.

Кожен з цих днів був наповнений болем і страхом, але також і неймовірною силою духу, єдністю та любов'ю до нашої Батьківщини.

Війна... Слово, яке для нас здавалося таким далеким і нереальним, хоча ми в ній з 2014 року, але 3 роки як ми почали її відчувати повноцінно і вона стала частиною нашого повсякденного життя. 1000 днів це водночас три роки болю, страху і страждання. Варто згадати початок цього дня 24 лютого 2022 року, коли близькі тобі люди тебе пробуджують і повідомляють, що почалась війна. Спочатку ти вважаєш, що це якась маячня, але коли ти бачиш новини, що відбуваються наживо в Україні, ти впадаєш в шок і розгубленість від незнання подальших дій. Здавалося в один момент, що це страшний сон, від якого ось-ось прокинусь. Але реальність виявилася жорстокішою за будь-який жах.

Моє хвилювання не мало меж, руки тремтіли, коли я намагалася зателефонувати рідним і друзям, щоб дійсно переконатися, що з ними все гаразд.

Пам'ятаю, як довго не могла додзвонитися до друзів, які жили ближче до місць бойових дій.

Перші дні були наповнені хаосом та невизначеністю. Українські сім'ї розділились на два табори, одні залишали свій дім у пошуках безпеки, в той час, як інші вирішили лишитися на місці, адже не бачили в цьому сенс. З часом почуття страху поступилося місцем бажанню діяти.

Особливо згадую історію моєї подруги Олі, яка втратила близьких через війну та наразі перебуває за кордоном.

Вона поділилась розповіддю, як важко через такі події втрачати усе, що було дорогим серцю, але «допоки ми живі, ми повинні діяти та донатити для наших захисників», казала вона, і в її словах я чула не лише біль, а й надію на щасливий фінал. Ми разом проводили час, усі місця, де ми колись святкували різні події, відтепер це цінні спогади. Оля є художницею, і за допомогою свого хобі, вона допомагає нашим землякам у боротьбі за життя.

Ці 1000 днів змінили мої погляди в цілому на життя. Мир в першу чергу, не просто відсутність війни. Мир це цінність життя людей, людство досі не усвідомило безглуздості усіх війн, через які проходять звичайні люди, вони лише хочуть спокою та щасливого життя.

Я особисто не переносила пісні агресора, що лунали серед людей, з врахуванням стану війни з ним. Тому кожного закликаю позбутися цього непотребу.

На сьогоднішній день я відчуваю гордість за свій народ і віру в наше майбутнє. Ми проходимо через страждання і біль, але досі стоїмо. Навпаки, ми стали сильнішими, мудрішими, більш співчутливими. Кожен день я бачу, як люди допомагають одне одному, як відбудовують зруйноване, як продовжують жити і творити, незважаючи ні на що. Це так зворушливо бачити, як у такі важкі часи ми проявляємо людяність один до одного яку, можливо, не кожен проявляв раніше.

Мій шлях через ці 1000 днів війни це «я до війни» та «я після початку війни». Складається враження, наче це абсолютно дві різні особистості, які проживають у паралельних світах, і в один момент вони пересіклись в одну реальність, що призвело до початку хаосу в нашому світі. Зараз життя дає нам можливість максимально насолодитися тим, що на даний момент кожен із нас має в своєму житті. На жаль не кожен вже встиг реалізувати або насолодитися життям, і ми будемо їх пам'ятати, як кожну жертву у цій війні.

Я чекаю день, коли зможу прокинутися і не думати про війну. Коли наші міста будуть відбудовані, а рани загояться. І я знаю, що цей день рано чи пізно настане. Бо ми, українці, довели всьому світу і самим собі, що здатні на неможливе. Ми вистояли, ми боремося, ми віримо в перемогу. Ми будуємо мир навіть посеред війни у наших серцях, у наших думках, у наших діях.

Отже, ці 1000 днів війни змінили кожного із нас. Але вони не зламали нас, не вбили нашої надії. Навпаки, вони показали, хто є людьми, а хто чудовиськами, і це наша найбільша перемога. Кожен день наближає нас до миру, і я вірю, що скоро ми зможемо будувати нове, щасливе майбутнє у вільній країні. Мир стане нашою реальністю, і ми цінуватимемо його, як ніколи раніше, пам'ятаючи ціну, яку заплатили за нього.