Звєрєв Олександр, 14 років, Донецький ліцей № 2
Війна, війна! І знов криваві ріки!
І грім гармат, і шаблі дзвін.
Могили, сироти, каліки
І сум покинутих руїн.
Олександр Олесь
З чого для мене почалась війна? Якщо чесно, я не дуже пам’ятаю, з чого вона почалась. Мабуть, з того, що мати з батьком дуже уважно стали дивитися новини.
Я не пам’ятаю, як це почалося, але бачу, чим все продовжилося. До нашого класу приїхала дівчинка з Донецька.
Звали її Злата. Вона була дуже тиха, привітна. Вона відразу з усіма потоваришувала. Вчилась гарно, хоча багато встигла пропустити з навчального матеріалу. Але вона наздогнала.
Знаєте, що мене вразило?
Вона дуже боялася феєрверків. У своєму такому маленькому віці вона вже встигла так злякатися пострілів, що навіть такі святкові речі лякали її.
Дуже прикро, що дітям доводиться це переживати. За що страждають невинні діти? Чому вони не мають змоги нормально навчатися, не боятись пострілів? Чому повинні переїжджати, міняти школи, друзів? Адже і дорослим людям це важко. Що ж казати про дітей?
Схаменіться, дорослі! Припиніть страждання ні в чому невинних дітей, стареньких людей, жінок. У нового покоління повинне бути майбутнє без пострілів і набутих страхів.
Ми – майбутнє нашої країни. Не знищуйте його!
Невже нас врятує лише диво?
Я хочу, щоб у Злати та всіх інших дітей із зони воєнних дій все було гаразд, щоб вони повернулися додому, до своїх друзів, шкіл та вчителів!
