Анатолій Гнєдов | Торецьк

"З самого ранку бабахкало, ми і виїздили під обстрілами"

Після активізації бойових дій у Торецькому напрямку евакуаційники «Схід SOS» вивозять з Донеччини дедалі більше людей, зокрема маломобільних та з інвалідністю. Вони місяцями жили під обстрілами без світла й газу, сподіваючись на припинення вогню. А ще, як кажуть волонтери, боялися виїхати й залишитися без власного даху над головою й підтримки. Матеріал Радіо Свобода.

78-річний Анатолій Гнєдов з Нью-Йорка також поки мешкає в шелтері для маломобільних. Чоловік переживав війну на самоті – у хаті, яку понад пів століття тому будував разом зі своїми батьками. Його діти - у Росії. Не розкриваючи деталей про них, він усе ж сподівається побачити рідних.

Анатолій Гнєдов

"Я не виїздив. Усі ж мої там, на кладовищі", - Анатолій Гнєдов.

«Підвал був під літньою кухнею. Але коли були обстріли, я принципово не ховався до підвалу. Думаю: «Як бабахне, то тут, у батьківській хаті, накриє – та й усе». Може, Бог до мене й дослухався тоді. Я й вірувати тоді почав – щоранку й щовечора молився. Торік в серпні такий приліт був просто на нашу вулицю! Один жах! Вибуховою хвилею знесло кілька будинків – аж до мого дому. Загинули люди. У моєму будинку знесло пів даху, черепичний такий дах був, з місцевої черепиці… Повилітало половину вікон. Але я не виїздив. Усі ж мої там, на кладовищі», – розповів він.

З прифронтової Донеччини евакуаційники вивезли Анатолія майже три тижні тому, коли ситуація, каже він, стала нестерпною. У Нью-Йорку, згадує, цілодобово свистіло й вибухало.

Речі переселенця

Усе своє життя, каже літній чоловік, він зібрав у картату сумку й два пакети. Узяв лише документи й одяг. Жалкує, що не встиг спакувати фотоальбоми й теплі речі.

«Ніяких теплих речей, нічого. Що покидав – те і взяв. Ці хлопці сказали: «Рівно о десятій щоб ви були в зборі, щоб ми вас не чекали». Я так і зробив. Вони під'їхали – я вже чекав. Бах, в машину – і поїхали. З самого ранку бабахкало, ми і виїздили під обстрілами. Якісь нові авіаційні бомби. Свистять прямо. Фі-і-і-і-у – і бабах! І так удень, і вночі», – говорить Анатолій.

Чоловік уже бачив Донбас у руїнах. Це було після Другої світової, на початку 50-их, коли він пішов у перший клас. У рідних краях ще було чимало пошкоджених війною будівель, згадує він.

Анатолій Гнєдов

«Я пішов до школи в п'ять років. Це було після війни: всіх хлопчаків різного віку записали в перший клас, а я один лишився з вулиці – то і я з ними пішов. Аркушик паперу, олівець – навчився писати. Таке бажання було вчитися! Пам'ятаю, будинки розбиті, електростанція, школа в нас була розбита, то ми навчалися в пристосованому приміщенні. Але мені здається, зараз більше руїн, ніж тоді було», – каже чоловік.

Нині Анатолій підліковує хронічні хвороби. На повернення в рідні краї він поки не сподівається: там небезпечно.