Панько Ольга

11 клас, Масевецький ліцей Рокитнівської селищної ради

Вчителька, що надихнула на написання – Рацкевич Оксана Василівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда,

але це освячений борг, коли захищають Батьківщину.

Гі Де Мопассан

Війна… Скільки болю та смерті несе в собі це слово. Жодне століття не обійшлося без неї. І які б не були причини війни – вони не виправдовують себе та наслідки, які її супроводжують. Адже так чи інакше, війна – це лихо, бо страждають прості люди, плачуть матері за синами, дружини – за чоловіками, тужать вдови та зростають сиротами діти. Я ніколи не думала і не гадала, що пізнаю значення цього слова. Але це сталося…

Коли рано-вранці 24 лютого путін розпочав напад на Україну, а його ракети полетіли на наші мирні міста і села, життя українців розділилося на «до» та «після». А якщо сказати точніше, то воно кардинально змінилося: у сприйнятті себе та світу, у відчутті безпеки, у пріорітетах. Те, що колись було важливим, сьогодні вже менш важливе або зовсім не варте уваги. І зараз важко не тільки розказати, а й уявити, як почувалися в той момент жителі України. У когось була паніка, хтось не розумів, що відбувається, а дехто, залишаючи рідні домівки, вирушали на пошуки більш безпечних місць. Та були й такі, хто сидів серед руїн свого будинку і сумно згадував ті щасливі, безтурботні часи.

З початку повномасштабного вторгнення, яке розпочала росія , минуло 20 місяців. Період мого життя, який я ніколи не забуду, тому що таке не забувається. Це глибока рана у серцях всього українського народу.

Як можна забути Бучу, Ізюм, Бородянку, Ірпінь, Ворзель… Скільки вбитих та закатованих чоловіків, дітей, жінок!!! За що? Чому?

Прикро, що у XXI столітті люди вирішують конфлікти загарбницьким шляхом, адже завжди має бути спосіб мирно розійтися: без крові солдат та цивільних.

З першого дня було зрозуміло, що рф націлена на знищення, зруйнування інфраструктури та геноцид української нації.

Україна також це зрозуміла і дала потужну відсіч, яка раз і назавжди дала зрозуміти, що так просто свою землю ми не віддамо ніколи і нікому, тим паче загарбницькій країні. Мало хто пам’ятає, але війна за території України почалася ще у далекому 2014 році. Саме в той час вона не набула великого значення, особливо для західних та північних областей. Люди на сході щодня потерпали від ракетних ударів, чули звуки пострілів та вибухів. Важко передати ті емоції , які нахлинули на мирних жителів. Звичайно, були волонтери, благодійні фонди та спеціальні спілки для підтримки, але для людей це все не було так важливо у порівнянні із подіями 2022 року. Після промови нашого Президента, Володимира Зеленського, про те, що розпочалася війна, мене постійно переслідували думки: «А що буде завтра? Через тиждень, місяць? Чи прокинуся я завтрашнього ранку? Чи вступиться Бог за Україну?» Та тепер, згадуючи ті дні , я й досі відчуваю ті емоції, ті «метелики», які переповнювали мене у той момент , адже війна триває щей досі.

Та все ж таки я радію тому, що ця війна не розділила, а навпаки ще більше згуртувала наш народ. Саме вона об'єднує людей у єдиному пориві проти спільного ворога. За цей час ми збагнули одну важливу річ: «Разом ми сила!» Саме в цей період український народ став пліч-о-пліч, одним цілим та згуртованим, як ніколи.

Мені дуже подобається те, як люди починають масово забувати російське та пригадувати українське.

Більшість населення України категорично відмовилося від російської мови, обравши українську. Адже саме мова є однією із головних причин сьогоденної боротьби.

Чи існують у світі народи, які на рідній землі спілкуються чужою мовою?Ні!!!

Наша мова прекрасна, милозвучна, солов’їна. Вона має бути єдиним засобом спілкування для справжнього українця чи українки.

Те як люди захищають своє: волю, мову, незалежність, державну символіку, територію, свою країну, рідних та близьких – показує наскільки Україна сильна та незламна держава, яка ніколи не поступиться своїм і за своїх буде боротися і мститися. Через це у мене одночасно проявилося більше гордості за свій народ і свою Батьківщину. У якомусь сенсі росія зробила для України все, щоб згуртувати нас як націю. Вона намагалася затягнути нас у світ ненависті та зла, а натомість підштовхнула ближче до доброти та взаємопорозуміння , співчуття та взаємоповаги. За цей нелегкий час Україна придбала ще одну пам'ятку – це наш мужній та сильний народ, який довів своє право вільно жити на рідній землі і самостійно вирішувати свою долю.

Після того, як ми здолаємо ворога, а ми обов’язково це зробимо, бо маємо найпотужнішу силу волі та цінуємо наш дім і нашу свободу, про героїв-захисників України будуть писати казки, вірші, пісні… До речі їх вже є чимало!

Отже, підсумовуючи все вище сказане хочу нагадати, що війна триває, вона не закінчилася! Але я вірю, що скоро все скінчиться! Я думаю, що шляхом для закінчення війни має бути повне знищення ворога. Після цього відбудова знищених міст за кошти країни-агресора. Україна повинна піднятися з колін будь-якою ціною. Я впевнена, що вона після перемоги розквітне та заживе новим століттям, де все буде по-іншому, де люди зрозуміють, що насильство та війни ні до чого доброго не приведуть. Війна – це зло, що калічить наші душі, тому потрібно змінювати навколишній світ на краще. Потрібно змінювати починаючи з себе, зі своїх друзів та знайомих. Якщо кожен з нас зміниться на краще, то зміниться й наше життя, а значить, щезнуть війни та насильство. Все буде Україна!!!