Ми прокинулися о п’ятій ранку від того, що до нашого села заїжджали російські колони. Коли вийшли на вулицю і побачили їх – відразу почали збирати речі. Не розуміли, що робити далі. На другий день прийшли російські солдати і сказали покинути будинок, бо вони тут будуть жити. Так було з нами і з сусідами. Ми поїхали спочатку до бабусі, там переночували три ночі. Потім нам сказали, що з дому все винесли, авто забрали. Ми вирішили виїхати.

Ми виїжджали в перші дні війни - тоді ще був тільки один російський блокпост. Їхали по трасі на Гуляйполе. Ми виїхали вчасно, я вважаю, бо ми ще тоді не бачили знущань ніяких. Але нам тяжко, бо з будинку все винесли, нічого не залишилося. 

В селі залишилася наша бабуся. Наразі дуже багато будинків зайняті окупантами, і кожен день вони заселяються. Тому повертатися будемо тільки коли наші відіб’ють село. 

У Федорівці зараз гуманітарна катастрофа. Майже всі мешканці виїхали, тільки люди похилого віку залишилися. 

Є люди, які мають пропуски, їздять туди. То ми передаємо бабусі ліки, а від держави там ніякої допомоги немає. Дуже тяжко у фінансовому плані. Квартири дуже дорогі в Запоріжжі - починаються від восьми тисяч, на роботу дуже складно влаштуватися, і взагалі морально складно, бо ми не знаємо, чого очікувати.

Я не знаю, коли закінчиться війна, але мені хочеться, щоб наші хлопці якомога швидше вигнали цю наволоч із нашої землі.