Війна застала мене вдома. Першу ніч я ще до кінця не усвідомлювала, що сталося. Здавалося, що це щось тимчасове, але з кожною годиною ставало все гучніше й тривожніше.

Я втратила роботу. Раніше працювала продавцем, але фірма закрилася. Моя дитина навчається, але через війну навчання теж не склалося так, як мало б бути. 

Найбільше мене шокує те, що гинуть люди - і мирні, і військові. Це дуже страшно.

Спочатку я хотіла залишитися в рідному місті, не було особливих причин виїжджати. Коли почали виїжджати сусіди, я теж вирішила їхати.

Мене вивіз сусід, за що я йому дуже вдячна. Дорога для мене була не дуже складною, мені пощастило. Ті, хто їхав раніше, розповідали, що їм було набагато важче.

Люди, яких я зустріла дорогою, коли їхала в Дніпропетровську область, мене прихистили, допомагали. Також ми отримувала допомогу, зокрема гуманітарну.

Я хочу повернутися додому, знайти роботу і просто жити далі.