Війна застала мене вдома. Я поїхала в сусіднє село до батьків, але там теж усе чула. Я сиділа з дітьми в погребі. Було страшно, невідомо, що буде далі. Найголовніше для мене було вберегти дітей і захистити їх від всього, що відбувається навколо. Коли над головою пролітали 13 літаків одночасно, я не знала, куди бігти і де сховатися. Було дуже страшно.

Їжі вистачало, ми не голодували. Там, де я була, були світло і газ, але світло я не вмикала, бо боялася. 

На ніч я давала дітям заспокійливі, бо були крики, істерики. Це було справжнє жахіття.

Машини своєї у мене не було, виїхати було дуже важко. Знайшла людину, яка мене вивезла. Я взяла з собою собаку хаскі, яка сиділа зі мною в погребі.

Хочеться вірити, що війна закінчилася вже сьогодні, та всі жили мирно.