Я сам з міста Привілля Луганської області. Пропрацював все життя на шахті, під землею. Широкомасштабний наступ росіян був неочікуваний. Зранку почали бомбити по Рубіжному та Привіллю, ми тільки бігали туди-сюди, а потім зі сватами переїхали у Павлоград. Як кажуть, тікали. 

У мене жінка паралізована четвертий рік. Якби сам був, то можливо, не тікав би, а з жінкою дуже важко десь ховатися, кудись спускатися. Їй кожного дня потрібно давати ліки. 

Коли нас почали обстрілювати, жінка навіть з підвалу не виходила.

У нас була там вода, а якщо не було, то я на тачці привозив, їжа також своя була: у нас свої городи, картопля, я кролів тримав - так і жили. 

Коли виїжджали, ще спокійна була дорога. Блокпости стояли, але по нас не стріляли. Чому поїхали у Павлоград? Навіть не знаю. А куди їхати? Тут поки що пенсію дають, у магазинах все є, то можна жити.

Я не знаю, чи вдома у нас щось залишилося. Не знаю нічого.