Я жила у Херсоні. У перший день війни мені було дуже страшно. Про початок мені повідомив чоловік по телефону. Магазини у місті закрились, продуктів людям не вистачало. Моїй родині допомагали батьки. Жити довго в окупації я не змогла, тому вирішила виїжджати. Зі мною була донька та домашні тварини. Я розуміла, що ризикую. Проскочити нам не далося, дорогою все ж таки потрапили під обстріл.

Зараз я живу в Кропивницькому. Тут мені допомагають багато благодійних організацій. Мої рідні роз’їхались по різних містах, тож я уже за всіма сумую. Хочу якнайшвидше побачити майбутнє без війни й тривог. Сподіваюсь на щасливе і мирне життя.