До війни у мене все було добре. Я жила з чоловіком в Олешках. Після початку війни село окупували. Почались обстріли, через що мені постійно доводилось сидіти у підвалі. Не було світла й води. В магазинах продуктів не було. Склади спорожніли після першого тижня війни. Банкомати не працювали. Ті, у кого не було готівки, були у скрутному становищі. У селі видавали картоплю та муку. Комусь вдавалось випікати хліб самостійно. Мені було страшно за доньку, тому я виїхала. Мене лякав жах, що відбувався у Бучі та Гостомелі. Зараз ми живемо у Кіровоградській області. Майбутнє я бачу у незалежній і європейській країні.