Коли почалися обстріли, село стало майже повністю зруйнованим. Будинки побиті, вулиці порожні. Не було води, світла, їжі. Ми з дітьми сиділи в підвалі, боялися виходити, не знали, що буде далі. 

Мій чоловік отримав контузію після осколкового поранення. Коли з'явилася можливість, ми виїхали до Черкаської області. Нашу машину обстріляли дорогою. Добре, що допомогли волонтери. 

Чоловіку зробили операцію, але він помер. Такі страшні наслідки війни для моєї родини. 

Я з дітьми живу у гуртожитку. Тут все одно я плачу кошти. Чекаю тільки миру. Дуже хочу повернутись додому, хоча села вже немає. На моїх плечах залишились дві дитини з інвалідністю. Працювати я не можу.