Війна мене застала в Бахмуті. Коли почались обстріли, я не можу сказати, що була налякана. Була абсолютно спокійна. Не хотіла виїжджати, хочу у місті й нічого не працювало. Мене вивіз син, який на той час вже був волонтером. Він вивозив людей з лінії фронту. 

Спочатку я була у сина в Харкові, а потім переїхала на Чернігівщину. З Бахмута я взяла тільки сумку та ліки. Мені допомагали люди. Сама б я не впоралась. 

Мої діти зараз за кордоном. Я дуже сумую за ними. Дуже б хотіла їх побачити та обійняти. Майбутнє в Україні я бачу мирним.