У Маріуполі Наталя виживала спочатку у багатоповерхівці на проспекті Миру, а потім – у філармонії. 9 березня, коли стався авіаудар по пологовому будинку, Наталя разом із рідними була у квартирі на 9 поверсі, у будинку навпроти пологового будинку.

"Авіаудар. Вагітна сестра лежала в коридорі. Почала кричати. Добре, що не стала народжувати", - згадує Наталя.

12 березня жінка пішла у філармонію. Там уже була мати. Її привезли з Лівого берега.

"На балконі лежало м'ясо, печінка. Коли після бомбардування на печінку посипалися вітражі, руками прибирали уламки, рятували продукти", - каже Наталя.

5 старих людей померли. Їх виносили на заднє подвір'я: "Ми прощалися один з одним щодня".

"27 березня. Я вибігла на вулицю. Хотіла сходити на квартиру на проспекті Миру. Скрізь трупи валяються. Два хлопці йдуть: - Там снайпери, вас застрелять. - Навіщо? Я ж дівчинка. 29 березня. Жах. Остання наша група вийшла. Нерви здали. Ми 8 години з мамою виходили з міста. Вийшли до моря. Вона 10 метрів пройде – п'є корвалол. Боялася, якщо вона помре, що я з нею робитиму? Ось я, ось мама та море. Все...".