Я жив у Степногірську. Мені 73 роки, у мене троє дітей. Я працював рятівником в Степногірську дев’ять років і в Дніпрорудному на шахті шість років.

Мене шокувала війна. Я ніколи не думав, що таке може бути. В мене мати була медсестра військова. Батько - інвалід дитинства. Якби вони встали і подивились, що зараз робиться.

В Степногірську все розбите, квартира – повністю. 

Я до Приморського добрався, а там - на маршрутку, і поїхав до Запоріжжя. В мене була собачка, такса. Син приїхав і забрав від мене ту собачку. 

Саме головне - щоб був мир. Це найважливіше і найголовніше.