І мені, і чоловіку по 70 років. Війна нас застала вдома. Постраждали ми і в 2014 році - у нас був дах побитий, двері розбиті, і в 2022 році ми також постраждали. Біля нас був розбитий дім - там були загиблі люди, а ми знаходились у погребі. Ми дома знаходимось і нікуди не їздили. Пенсія у невелика, ми зараз живемо вдвох на сім тисяч. Нам гуманітарку не давали, доводиться виживати. Як можемо, так і викручуємось. Зараз нам ліки дали від гіпертонії. 

Ми пережили стрес, коли летіло каміння, з даху летіли дрова. Ми сиділи в погребі. Одного разу наче було тихо, і чоловік почав вилазити з погріба, а воно як бабахнуло - я його ледве піймала його на руки. 

У нас погріб такий, що там не сходи, а драбина. Це був такий стрес, що запам’ятався на решту нашого життя. Такий стрес ми пережили два рази. 

Неможливо передбачити, коли скінчиться війна, але ми чекаємо і молимось. 

Найбільше хотілось перемоги і мирного життя. Щоб повернулись діти й онуки, повернулись в сім’ї чоловіки, і ми всі жили в мирі, в якому ми жили до цього часу. Ми один одному бажаємо тільки перемоги і миру.