Шишкіна Софія, 9-б клас, Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №9

Вчитель, що надихнув на написання — Карпенко Алла Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок... Ще було темно, як мене розбудила мама і сказала, що розпочалася війна. На той момент у мене була зламана ключиця, тож поки мама збирала речі, я лежала в ліжку. Зібравши все необхідне, ми поїхали до друзів. Але навіть там більшість часу ми проводили у ванній кімнаті.

Не витримавши напруги, у березні ми поїхали за кордон. Вирішили бути оригінальними і, замість Польщі, обрали для життя Румунію.

Там нас відвезли в невеличке містечко. Наступного дня я та мої брати вже познайомилися з дітьми зі школи, яка була поруч. Ми не хотіли відʼїжджати далеко від України, тому що була надія, що війна скоро закінчиться, і ми повернемось додому. Як же сумно було на чужині...

Ми на той час були одними біженцями в місті, тож через декілька днів до нас приїхав мер і влаштував барбекю. Також з нами разом жив волонтер. Він дуже любив готувати і дивитись відео на Facebook. Його фірмовим блюдом був суп, а улюблені відео — це відео, де співають запальні пісні. Про нього я розповім пізніше.

Згодом до нас приєдналися мама з дочкою, вони були родом з Білої Церкви. Проте пробули вони недовго, і вже наступного дня поїхали далі. На заміну їм приїхали цигани. З ними було не сумно, досить весело, але боязко. Але, на щастя, вони поїхали через три дні. На заміну їм прийшла інша біда — волонтер, якого звали Джордж, «захворів». Всі ці події відбувалися напередодні Великодня. А на саме свято нас запросили сусіди з Молдови. Там нас пригостили святковим обідом. Оскільки в цей час волонтер продовжував поводитися дивно, ми вирішили не створювати йому проблем і поїхали додому.

Отже, після шести тижнів у Румунії ми вирішили повернутися в рідні Суми. Життя почало потихеньку налагоджуватися. Зараз я відвідую тренування, подорожую і продовжую жити своїм звичайним, якщо можна так сказати, життям. Єдине, що відрізняє теперішнє життя від минулого, це те, що час від часу чути постріли, вибухи та сигнали повітряної тривоги. Все більше людей ходять у пікселі, а новини про міфологічних істот перетворились на новини про війну.

Але я вірю, що перемога буде за нами, головне не зупинятися і вірити в краще.