Тиманчук Артем, 8 клас, Костопільська гімназія №2 Костопільської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Фесюк Наталія Євгенівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна… Страшне й болюче слово ! Вона й повинна бути лише словом – не дійсністю! Лише словом... Але війна оповила мене й людей навколо мене страхом, болем, жахом і самісінькою смертю, подих якої відчувався всюди: на вулиці, в будинках, підвалах і  в кожному ковтку повітря. Здавалося, вона заглядала в очі, навіваючи жах, що сковував тіло; танцювала навколо свій смертоносний шалений танець, затягуючи в нього кожного, хто не мав сили опиратися; сміялася в обличчя диким сміхом…

Лютий 2022 року… Холодний, мокрий, брудний підвал… Я, моя сім’я та ще декілька раніше незнайомих мені людей переховувались в ньому у напівзруйнованому будинку довгий час.

З дня на день, щохвилини, ми сподівались на допомогу, сподівались, що настане той час, коли нас зможуть евакуювати з самого епіцентру пекла.

Моє рідне місто, раніше мальовничий Маріуполь, перетворився на фільм жахів, який ніколи не закінчувався. Надія на порятунок і допомогу давала сили виживати. Ми всі, як один – молились! Молились, щоб допомога прийшла раніше, ніж смерть від ворожої кулі, снаряду чи бомби. Брак їжі і води змушував по черзі виходити з підвалу під страхом власної смерті і шукати бодай щось їстівне серед руїн будинків, де вже не було живих людей. Ми ділились одне з одним всім, що вдавалось знайти.

Постійний голод малював в моїй уяві смачнючий батон і сосиску. Здавалось, якби була змога зайти в магазин і придбати це, з’їв би одразу біля каси.

Кожен раз, виходячи з підвалу до стічної труби, яка знаходилась приблизно в трьох кілометрах від нас, можна було набрати хоч якоїсь води. Та, на жаль, не кожному судилось повернутись живим. Пам’ятаю, як люди допомагали одне одному впоратись з осколковими пораненнями, які були отримані внаслідок обстрілів.

Постійні бомбардування, страх та плач людей і до сьогодні в мене перед очима.

Я допомагав, чим міг: підносив стареньким юшку, яку мамі вдавалось відварити на багатті в проміжку між обстрілами. Хоч її було і небагато,але ми ділили всім порівну. В основному це була вода, і де-не-де траплялись поодинокі крупинки рису.

Я пам’ятаю той день, як через довгі місяці очікувань у безодні жаху одна добра людина допомогла нам виїхати до Бердянська.

Це була найбільша радість на той час, адже ми давно не бачили людей і, тим більше, машин. Забігши до підвалу, чоловік прокричав: «Хто живий? Швидше! Їдемо!» Ми їхали ґрунтовими дорогами, з острахом і тремтячи, пробираючись повз розстріляні авто і смертельно  скалічених людей, які лежали просто неба без ознак життя. Боялись натрапити на нелюдів країни-агресора, які знищували все на своєму шляху. Це дійсно відважний чоловік, який, жертвуючи своїм життям, допомагав, за найменшої нагоди вивозив  людей з пекельного урвища. Цей порятунок змінив наше життя і подарував шанс на виживання. Сила допомоги була безцінною.

На мою думку, не кожен може бути абсолютно добрим і жертовним в темні часи. Тільки справжні Герої або Люди-Ангели. Ангели–Охоронці, що, окутавши своїми крильми, виносять тебе з темряви, захищають від зла, яке нависло над тобою і хоче просто знищити усе. Але цей Ангел не дає… не дає перемогти злу!

Лише одна людина подарувала шанс на життя цілій моїй родині, шанс дістатись до рідного українського народу, до якого я належу і чим пишаюсь більше всього на світі! Зараз найбільшим моїм бажанням є зустріч з тим сміливим чоловіком, з тим Янголом-Охоронцем, що подарував мені шанс жити. Я вірю, що ще колись побачу його суворі і, водночас, добрі очі, щоб подякувати. Подякувати за життя!

Коли настане день… закінчиться війна.. я обніму тебе… мій рідний Маріуполь! Обніму скалічені стіни висоток, руїни моєї школи, дерева в парку.

Мама одягне найкращу свою сукню і ми обов’язково підемо з нею на прем’єру в твій, уже відбудований театр, який я і відбудую. Разом з татом і нашими рідними, сусідами, знайомими. Я вже обрав професію – архітектор! Я присвячу своє життя тобі, моє рідне місто, мій прекрасний Маріуполь, щоб ти знову став перлиною на березі  нашого Азовського моря!