Карташова Наталія, вчитель Комунальної установи "Сумська спеціалізована школа I -III ступенів №17"

Війна. Моя історія

Вибух…Темрява…Серцебиття…

Свічка…Надія…Триває життя…

Гаджет стомився, немає зв’язку…

Вірю: відновимо… «На передку»,

хлопці, тримайтесь, за вами весь світ,

віра, надія. Шлемо вам привіт.

Холодно, страшно. Йдемо в небуття?

ОК чи не ОК? А що далі?

Життя…

Досить, не нити, не скиглити, стоп…

З нами надія, з нами наш Бог.

Лине молитва як захист, як щит.

Боже, дай сили, врятуй нас від бід.

Ці рядки народилися в моїй голові під час чергового блекауту. Раніше ніколи не писала поезію, а зараз пишу…

Я не поетеса, а проста звичайна вчителька з маленького мальовничого міста Суми, розташованого не берегах річки Псел. Я звичайна жінка, яка любить свою родину, дітей, яких навчає, рідне місто, свою землю. У роки війни це почуття якось загострилося, тільки зараз усвідомила, наскільки безмежно люблю Україну й уболіваю за її долю.

24 лютого 2022 року кляті орки, у яких немає ні душі, ні серця, ступили й на мою рідну землю, ворожі танки посміли їздити тими доріжками й вуличками, де зробив свої перші несміливі кроки мій син, нині вже дорослий. Як зупинити ворога? Як не допустити? Як захиститися? Наші сумчани майже голіруч, не маючи зброї, давали відсіч зайдам. Чоловіки з тероборони зупиняли ворожу техніку «коктейлями Молотова».

У перші дні війни загинули молоді хлопці, випускники сумських шкіл, наші колишні учні. Вони пішли в розвідку – і не повернулися… Їм було по 22-24 роки. І залишиться стільки ж назавжди…

Невже всі жахіття відбуваються з нами? У XXI столітті? Мій мозок відмовляється в це вірити. Ні, це страшний сон. Я прокинуся – і все буде, як і раніше. Наші діти зростають під мирним небом України, зір милує безмежне пшеничне поле, душу звеселяє мелодійна пісня, наша, українська… Знову вибух, тривога. В укритті так несміливо, так тихо лунає «Ой, у лузі червона калина похилилася…», пісня, що стала в роки війни другим гімном нашої країни.

Нещодавно на уроці з шестикласниками ми вивчили її напам’ять. Ця пісня січових стрільців, написана на початку XX століття, по-новому актуально зазвучала в укриттях, на вулицях українських міст, в окопах, на фронтах…

Наприкінці березня 2022 року відновили навчання в школах міста в дистанційному режимі. На урок приєдналася третина учнів. Де інші? Хтось виїхав за кордон, хтось до бабусі в село, хтось не на зв’язку… Я в жахливому емоційному стані. Що говорити дітям?  Які слова дібрати? Як дивитися їм у вічі? Як  підтримати, коли сама так потребую підтримки?

З шестикласниками співаємо «Ой, у лузі червона калина похилилася…». У 9-му класі рятує тема уроку: «М. Гоголь «Тарас Бульба». Проводимо паралель між сучасністю й сторінками нашого трагічного й водночас героїчного минулого. Старшокласники після довгої мовчанки починають щось говорити, висловлювати свою думку.

А після уроку плачу. Біль стискає серце за своїх рідних, друзів, знайомих, за тих, хто в окопах, за весь наш багатостраждальний народ. І на думку спадають слова видатного Кобзаря: Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! Тільки вірити, тільки сподіватися на краще! Вірити в наших захисників, помолитися за них, підтримувати…

Знову вибух, біжимо в укриття. Колега розповідає про свого сина, який зараз воює під Бахмутом. В очах і сльози, і надія, і віра. Тільки б залишився живим!!!

Майже щодня в церкві Георгія Побідоносця, яка розташована біля мого будинку, лунає моторошний похоронний марш, відспівують наших героїв, загиблих сумчан, які повертаються додому в трунах. Як страшно дивитися в очі матерям, бабусям, сестрам, дітям загиблих! Тримайтеся, не здавайтеся…Бракує слів, щоб передати ті почуття, які переповнюють серце. Навчального 2023-2024 року відновили очні заняття в школах. Проводимо уроки, бігаємо з учнями в укриття (тривоги іноді тривають близько трьох–чотирьох годин).

Пізно ввечері приходимо додому, готуємося до уроків, перевіряємо зошити, підбираємо цікавий матеріал, з острахом читаємо новини, плачемо й сумуємо за загиблими…А наступного дня треба усміхатися учням, вселяти віру й надію, підтримувати, навчати, сіяти в їх душі розумне, добре, вічне…

А через декілька років у підручники з історії України ми впишемо нову сторінку: героїчну боротьбу українського народу проти рашистської навали. І будемо плакати, згадуючи страшне лихоліття, і будемо плакати, святкуючи ПЕРЕМОГУ, таку жадану, таку довгоочікувану… Завершити одкровення я хочу уривком зі своєї казки:

… Знов у хаті паляниця,

зір дивує піч-дівиця.

Дідух всіх оберігає

і від зла застерігає.

Відродилася калина,

зазвучала солов’їна.

Пісня мила полетіла

І весь світ оповістила,

що нема тієї сили,

щоб такий народ скосила…