“Я відчиняю двері до кімнати — а кімнати немає…” Так починається нічний кошмар родини Федорових у Запоріжжі. У ніч з 10 на 11 листопада 2024 року їхній дім зруйнувала російська ракета. Снаряд влучив просто у спальню, де спав маленький Михайлик разом із батьком. Мати Надію за кілька хвилин до обстрілу  відволік собака — і саме ця випадковість врятувала жінці життя. Старша донька Марія була у сусідній кімнаті. Вона кричала: «Мамо, тут сиплеться стеля!». Лише дивом обидві змогли вирватися назовні. Потім рятували бабусю, яка майже не ходила. У цей час батько, Роман, залишався під завалами. Серед тиші й диму пролунали його слова: «Я тут… я чую стогін Мишка!». Чотирирічного молодшого сина витягли з-під руїн напівживим. 

Тієї ночі під ворожим ударом опинився не лише їхній дім. Російські ракети накрили житловий квартал Запоріжжя. Загинула одна людина, ще двадцять три були поранені, серед них п’ятеро дітей.

Травми Михайлика лікарі назвали “несумісними з життям”. Але він вижив. Поступово відкрив очі, почав ворушити пальцями, навчився знову дихати, сидіти, підіймати руки. “У нього характер від мами — впертий і норовливий. Він просто захотів жити”, — каже Надія. 

Мишко пройшов ще одну важливу  реабілітацію у спеціалізованому  центрі  на Львівщині, куди родина потрапила завдяки підтримці Фонду Ріната Ахметова. Хлопчик знову сміється, ходить, займається з логопедом, уперто долає кожен крок. Там і була записана історія війни родини Федорових.