Ольга Величко | Лисичанськ

"Як розпочалася війна – у погребі сиділи, ховалися від обстрілів"

Теплий халат, піжама зі смішним принтом і багато смаколиків. Переселенці з прифронтових і окупованих територій, які зараз живуть у шелтері в Дніпрі, згадують останні новорічні подарунки, які отримали удома. Цей прихисток створений під егідою громадської організації «Світло культури» і спершу замислювався як транзитний, на кілька діб, але дехто з людей мешкає тут більш як два роки. Заклад, за задумом організаторів, мав давати дах над головою лише жителям Луганської області. Та зараз приймають переселенців уже й з інших регіонів, зокрема Донеччини, Запоріжжя та Херсонщини.

Як облаштувалися люди, які вже втретє відзначатимуть новорічні свята не вдома, та про які подарунки «під ялинку» мріють тепер – у репортажі проєкту «Ти як?» від Радіо Свобода.

Мешканка прихистку Ольга Величко показує ялинку «з долоньку», яку прикрасили крихітними іграшками. У кімнаті – п’ятеро жінок, усі – літнього віку. Ользі – 75, вона з Лисичанська. Перед повномасштабною війною мешкала в батьківській хаті в селі Вовчоярівці, що за сім кілометрів від міста.

Чоловік помер, обидві доньки облаштувалися за кордоном, жила сама, але, попри все, те життя жінка згадує тепло.

Ольга Величко в шелтері

«У мене все було. Хоч я й сама жила, без чоловіка, без батьків. Хата, кролі, качки, кури, песик, кіт. Все було – все кинула», – говорить Ольга.

«А як розпочалася війна – у погребі сиділи, ховалися від обстрілів. Одягнешся – і біжиш. Холодно, це ж був березень. Я виїздила з села майже останньою, у квітні 2022-го. Вже було дуже гучно тоді. Їхали під бомбардуваннями, по бахмутській трасі. Сподівалася повернутися. Думала – на два тижні», – згадує вона.

Ольга каже: із дому встигла взяти лише документи, черевики й трохи теплих речей, серед них – халат, подарований донькою до Нового року.

Одне зі збережених фото. Ольга Величко з родиною, 70-ті роки

Понад 30 років свого життя жінка пропрацювала на заводі з виготовлення скла. Живе тепер, ділиться з гіркотою, за п’ять тисяч гривень пенсії плюс «переселенські». Винайняти власне житло за ці гроші неможливо, тому оселилася в шелтері. Спершу мешкала в іншому, тепер – тут.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

Зараз її село в окупації. Про повернення додому, каже, зараз не думає.

Передноворічна мрія, якою живе, говорить Ольга, – поїхати погостювати до доньки в Польщу.

Шелтер для переселенців, Дніпро, грудень 2024 року

«Хто мене куди запросить, як не моя дитина? Хочу поїхати, як годиться, на Різдво, на Новий рік, на місяць. Донька каже: «Мамочко, ми готуємо подаруночки під ялинку». А у мене одне: я так хочу додому повернутися… Є фотографії, де ми всі були щасливі. Може ж, визволять Лисичанськ? А ні – доведеться по світу микатися», – каже Ольга.