Радченко Владислава, 10 клас, Обласний науковий ліцей в м. Рівне

Вчитель, що надихнув на написання есе — Бондарець Олександр Іванович

"1000 днів війни. Мій шлях"

Вечір 23 лютого був дуже незвичним. Такої тривоги, як тоді, я не відчувала ніколи. Дивлячись новини, у яких говорили про загострення ситуації на східному кордоні, я не знала, що чекає на всіх українців за декілька годин.

Ранок починався так, як і завжди — до того моменту, поки мама не сказала: “Почалася війна”. Страх і паніка наростали з кожною секундою, адже ніхто не знав, що буде з тобою і з твоїми рідними далі.

На декілька тижнів ми з сім'єю поїхали за місто до бабусі і дідуся. Кожну ніч і кожен день були тривоги по декілька годин, тому ми ховалися в погріб, який служив нам укриттям.

Інтернету там не було, тож ми слухали радіо, у якому весь час повторювалося: “Повітряна тривога, пройдіть в найближче укриття”. Це зводило з розуму.

Те, що мене заспокоювало в той час, — волонтерство. Спочатку ми з сестрою віддали всі наші старі речі та іграшки тим, хто приїхав до нас з окупованих територій. Пізніше я допомагала робити захисні сітки для захисників у бібліотеці біля мого дому. Зараз я активно долучаюсь до благодійних ярмарок у ліцеї.

Наступний переломний момент війни — осінь та зима без світла. Ми прокидалися від прильотів в енергетичну інфраструктуру, а потім цілими днями сиділи без електроенергії.

Пам’ятаю, як я рада була ходити в школу в ті дні, адже там хоча би було світло та інтернет.

Схожа ситуація була цього літа. Бути без кондиціонера в 40-градусну спеку відчувалося як пекло.

Війна вплинула на мене, на мій світогляд. Я стала більш свідомою: перестала слухати російську музику та споживати їх контент. Матеріальні блага відійшли на задній план, адже сьогодні я набагато більше хвилююсь за життя та здоров’я моїх родичів, друзів та близьких.

Також війна сильно змінила мій характер. Я стала цілеспрямованою, витривалою та сильнішою. Я навчилася швидко адаптуватися до будь-яких умов та приймати рішення.

Війна показала, наскільки важливі єдність та підтримка.

Мабуть, дивно говорити таке у ХХІ столітті, але я звикла до війни. Тривоги, прильоти, вимкнення світла вже не лякають.

1000 днів війни — це 1000 днів нашої боротьби, випробувань та надії. Українці пройшли цей довгий шлях, проте він ще не закінчений. З вірою у мирне майбутнє ми все більше наближаємося до перемоги та мирного майбутнього.