Катерина Спас, 2 курс, Бродівський фаховий педагогічний коледж імені М. Шашкевича

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дацюк Руслана Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Взаємодопомога – це те, що обʼєднує нас та робить сильнішими.  Особливо важлива вона серед рідних людей. У житті кожної родини є моменти, коли взаємодопомога стає не просто жестом, а справжнім символом єдності.

Для мене та моїх рідних переломним моментом стало те, що мій тато вирішив піти захищати Україну.

Усе почалось у вересні. Тато зібрав нас та сказав, що більше не може залишатись осторонь, коли інші борються за перемогу. І хоча мама намагалась його зупинити, він чітко вирішив поповнити лави Збройних сил України.

Перші дні його відʼїзду були найважчими. Будинок немовби став порожнім, але ми встановили нову традицію: щовечора ми спілкуємось через відеозвʼязок. Тато розповідає про свій день, хоча і не все може розказати. А ми в свою чергу ділимось новинами з дому, намагаємось підтримувати настрій жартами та спільними спогадами.

Тато розповідає, як у їхньому підрозділі намагаються святкувати кожен день народження. Разом із побратимами вони збирають солодощі з передач, знаходять свічку і самі роблять імпровізований торт. Співають, жартують — і хоч би на кілька хвилин забувають про війну.

У таких дрібницях і проявляється справжня єдність. Вони підтримують одне одного не лише в бою, а й у звичайних речах.

Також у їхній бригаді служить і жінка, вона медсестра. Вона часто готує їсти для хлопців, і всі кажуть, що її борщ — як з дому. На 8 Березня тато з побратимами зібралися й купили для неї великий букет квітів. Це був щирий жест вдячності за тепло, яке вона дарує навіть у найважчих умовах.

Також часто ми збираємо передачі, куди кладемо одяг, їжу та медикаменти. А інколи і тактичне спорядження, яке йому необхідне.

На день народження тата я відклала гроші та купила йому тактичні навушники, про які він давно мріяв. А молодший брат намалював малюнок та написав листа. Саме такі маленькі ритуали єднали нас, хоча між нами відстань у майже 1000 кілометрів.

А особлива допомога йде від волонтерської організації «Добрі справи» міста Радивилова, яка знаходиться у міському Будинку Школяра. Волонтери приносять речі першої необхідності, організовують благодійний збір коштів, долучаються до плетіння маскувальних сіток, готують їжу та передають її військовим, які перебувають у найгарячіших місцях на передовій. Коли татові потрібна була ще одна форма та додаткове спорядження, ми звернулись до них. І вони з радістю надали нам допомогу.

Раз на тиждень у церкві організовують молебень за захисників. Це духовно підтримує та дає відчуття захисту.

Цей досвід змінив мене назавжди. Я зрозуміла, що єдність потребує дій. Це готовність допомогти тим, хто на передовій, навіть якщо допомога буде незначною. Маленькими кроками ми єднаємось, і тим самим наближаємось до перемоги.

Я мрію про день, коли війна закінчиться, кордони повернуться та щезне ворожнеча. Я уявляю, як тато повернеться і ми разом святкуватимемо перемогу, як він обійме кожного з нас. Ці мрії дають сили рухатися вперед та бажання допомагати іншим. Тато – мій герой, і я хочу бути гідною його сміливості та відваги.