Назар Сербін, 1 курс, Дрогобицький механіко-технологічний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яцків Роксолана Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року змінило життя мільйонів українців. Я був вдома, коли почув про початок повномасштабного вторгнення. Пам’ятаю це як через туман — новини, стривожені голоси дорослих, тривога в очах мами. У моєму місті не було бойових дій чи окупації, але ми чули вибухи. Вони були рідкі, але кожен із них залишав слід у пам’яті.

Спочатку я не до кінця розумів, що відбувається. Ніби все залишалося як раніше — школа, вулиці, знайомі обличчя. Але щось невидиме змінилося. З’явилося постійне внутрішнє напруження, відчуття, ніби щось може статися будь-якої миті. Навіть коли ніч тиха, ти не спиш спокійно — бо знаєш, що десь поруч може бути загроза.

З часом усе більше почав усвідомлювати, що йде справжня війна. І тоді, трохи пізніше, мій старший брат добровільно пішов у Збройні Сили України. Це стало для мене ще однією точкою змін. Я побачив, що мужність — це не десь у кіно, вона поруч. Це твоя рідна людина, яка свідомо стає на захист країни. Я дуже ним пишаюся.

Я часто думав: а що я можу зробити? Я не військовий, не волонтер, я просто підліток. Але згодом зрозумів: допомога — це не завжди щось велике. Це будь-який крок, зроблений від щирого серця. У школі ми з однокласниками писали листи для військових, готували передачі. Кожен долучався по-своєму. Це нас об’єднало — ми стали ближчими. Я відчув, що не сам. Що ми — разом.

Зараз я навчаюся в коледжі. І вже зі своїми одногрупниками ми також допомагаємо — хто готує якісь речі для зборів, хто донатить, хто передає допомогу через знайомих.

Я почав більше цінувати прості речі: коли вдома всі в безпеці, коли є світло, коли можна спокійно пройтися містом. Те, що раніше здавалося буденністю, зараз відчувається як щось особливе. І головне — люди стали інакшими. У поглядах більше доброти, у словах більше щирості. Я не кажу, що всі — але багато хто. І це теж зміни війни.

Сьогодні я зовсім інакше сприймаю слово «допомога». Це не лише гуманітарка чи донати. Це ще й увага, підтримка, розуміння. Коли ти просто поруч і не байдужий. І коли кожен з нас робить хоча б трохи, разом ми — сила. Сила, яка тримає Україну.

Ця війна змінила мене. Я став дорослішим. І, напевно, важливішого уроку за ці роки ще не мав: бути людиною — це діяти. І не обов’язково гучно. Головне — щиро.