Матяш Софія, 8 клас
Ліцей №1 м. Хмільника
Вчитель, що надихнув на написання есе: Мазур Світлана Петрівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я народилася і прожила тринадцять років у вільній, суверенній, незалежній Україні. Бути українкою – це моя суперсила.

З дитинства матуся співала мені колискові пісні та вселяла у мене любов до Батьківщини. У садочку ми постійно влаштовували ярмарки, виступи у яких розкривали зміст традицій та народних пісень. На кожне свято мама одягала нас у вишиванки та віночки зі стрічками. Я відвідувала музичну школу, займалася танцями, вокалом та грала на фортепіано. Полюбляю співати народні пісні у родинному колі, розповідати цікаві історії та смішні анекдоти, але одного дня все змінилося…

Уранці 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії на територію України. Моє життя, як і життя мільйонів українців зупинилося вмить.

Я злякалася… Я не знала, що робити, як діяти… Навіщо це все? Чому це відбувається з моєю країною та зі мною? Чому…? Чому…? Навіщо…? Як…?

Дивлячись новини в перші дні, я зрозуміла: ми одні… Вже за декілька днів ми маємо сотні жертв, десятки зруйнованих життів маленьких янголят, які назавжди залишаться дітьми, сотні загиблих воїнів, мирних жителів, лише за декілька днів!

Пройшов місяць, другий, але з цього стану я так і не змогла вийти. Я думала, що війна закінчиться сьогодні, завтра, через тиждень, але ні! Війна триває, і потрібно якнайшвидше наблизити нашу перемогу. Всі ті спогади, веселощі, захоплення, які були до війни, зникли. Залишилася тільки я та віра в перемогу…

Усвідомивши, яка потужна боротьба відбувається на лінії фронту, я зрозуміла, що досить важливою є наша підтримка. Одразу ж навесні я та мої друзі, викладачі з музичної школи почали співати та грати в парку імені Т.Г.Шевченка, щоб зібрати кошти для ЗСУ і відвернути увагу людей від страшних картин реальності.

Ми з сім’єю почали невпинно виготовляти сухі борщі та супи для ЗСУ. Безперестанку працювали: вирощували, збирали, мили, чистили, різали та сушили овочі для приготування їжі нашим військовим.

Взимку минулого року моя мама організувала виробництво з пошиття адаптивного одягу для поранених військових. Я допомагала їй піклуватися про наших захисників: шила подушки, адаптивну білизну, футболки, шорти, складала та розбирала посилки, які йшли нам зі всієї України та різних куточків Європи. І так кожен день… Ціле літо…

Але настала осінь, і потрібно вчитися, оскільки наша зброя це ми самі, тому що створюємо майбутнє своїми знаннями, вчинками, словами та навіть думками.

Моя головна мета – вчитися, щоб у майбутньому відбудувати Україну та зробити її державою, яка стане основою вільної Європи.

Видатний український поет Т. Г.Шевченко писав: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава, і воля святая!». Ми не одні! Поруч стоїть увесь світ! Але найголовніше те, що нас підтримують наші предки, мільйони українців, які століттями виступали за життя та свободу України.

Під час війни, яка почалася ще у 2014 році, загинуло багато українських захисників та захисниць. Я горджусь тим, що живу в країні, за яку вони боролися. Я безмежно вдячна їм за мужність, відвагу та найголовніше за відданість і самопожертву своїй Батьківщині.

Ця війна мусить закінчитися зараз. Ми не повинні передати її наступним поколінням!

Я вважаю, що бути українкою – це моя суперсила. Так, у кожного бувають злети та падіння, радощі та розчарування, але це випробування на міцність та козацьку силу. Я впевнена, що наша Батьківщина гідно пройде цей важкий тернистий шлях та вкотре доведе, що ми незламні!

Я – нащадок вільного, незалежного народу, який ніколи не буде коритися ворогам.

Я – українка, і в цьому моя суперсила!