Тетяні і досі морально важко переживати все те, що відбувається в Україні через війну. Та всі ці події згуртували її родину, тож вони всі разом чекають на перемогу. 

Новина про початок війни нас застала вдома. Почали літати літаки, через це ми всі прокинулись. Трохи пізніше ми виїхали зі Слов’янська спочатку у Дніпро, потім у Київ. Нещодавно повернулися назад до Дніпра. 

Мені, взагалі, в цілому важко все це сприймати і розуміти. Дуже-дуже важко. Я живу у страху, люди навколо гинуть. Не знаю, що буде завтра. Як в ХХІ столітті таке може бути? В голові не вкладається, звичайно.

З фінансового боку дуже-дуже тяжко, хоча до війни ми фермерством займалися. Ну, це не найголовніше. Найголовніше, щоб війна закінчилася, щоб люди не гинули. Це найголовніше.

Жити зараз важко, звичайно, бо не розумієш, що і як робити далі. Дітей так шкода, що сидять вдома, нічого не бачать. Життя просто перевернулося з ніг на голову, от і все. Втім, ми більш згуртованими стали, один за одного сильно переживаємо.  

Я дуже хочу, щоб війна швидше закінчилася, але коли це станеться сказати не можу.

Я бачу своє майбутнє під мирним небом. Найголовніше - щоб не було війни. Щоб закінчилися бойові дії, щоб не було усіх цих вибухів, щоб не переживати за те, чи прокинемся наступного дня, чи ні. Ми навіть на новий рік вітали так один одного: бажали міцного здоров'я та мирного неба. Все, більше ніхто нічого не бажав - бо більше нічого і не хочеться. Головне, щоб в нашій країні мирно стало.