Жити в постійній небезпеці під час окупації нелегко, тому Сергій Іванович вивіз родину, а сам повернувся додому. Він був волонтером, вивозив людей з окупованої території.

Мені 65 років, моя сім’я вся виїхала: одні в Німеччині, одні в Болгарії, одні в Норвегії. Я сам живу.

В перший день війни я дома був із сім’єю, нічого такого не відбувалося. Ми жили поруч з Білозеркою, це Херсонська область. Жити в окупації дуже важко. Важко усвідомлювати, що тебе можуть у будь-який момент вбити. Проблем з харчами чи водою не було. Просто морально було тяжко, тому я вивіз своїх і повернувся назад. А сам заспокоююсь таблетками.

Найбільше мене шокував випадок по дорозі у Запоріжжя. Це було 10 вересня. Тоді прилетіли ракети і одночасно померло 25 людей. Жахливо було бачити таке.

Мені пощастило, що я вискочив із машини. В машині вікон не залишилося, на дорозі лежали трупи. Це було шокуючим.

Я думаю, до весни наші переможуть. Бажано, звісно, щоб до весни все вирішилося. Моє майбутнє в моїх дітях. Я мрію, щоб була вільна Україна.