Я зі Снігурівки, був в окупації. На роботі був, як почали бомбити. 

Сиділи без світла, без води, без тепла. Постійно обстріли були. Сім’я виїхала до Одеси, а я - тут, бо в нашому домі багато літніх людей залишалися, їм потрібна була допомога.

Щодня було щось нове, страшне: і обшуки, і обстріли. 

Коли тут росіяни були, тут була справжня гуманітарна катастрофа. Ми в них нічого не брали - у нас були свої запаси. А вже як наші зайшли, то легше стало, ми гуманітарну допомогу почали отримувати.

Зворушило до глибини душі, коли нас звільнили. Я вийшов на ринок і побачив наші війська – звісно, це була неабияка радість.

Скоріше б уже війна закінчилась. Не дають нам спокою - і зараз обстріли йдуть, прилітає до нас. Ми чекаємо на перемогу.