Перший день війни я не забуду ніколи. Мені зателефонували друзі та сказали, щоб ми збирали речі. Я почала бігати в агонії по квартирі та не знала, що робити. Потім я заспокоїлась, зробила каву та почала прислуховуватись до звуків на вулиці. Зранку у Сєвєродонецьку було ще тихо. Я вирішила залишитись та подивитись, що буде далі.

Новини були жахливі. Обстрілювали всю країну. О восьмій вечора почалися перші вибухи у місті. Мої батьки відмовлялись виїжджати, тож мені з родиною довелося піти у підвал, де ми перебували деякий час. Але згодом я сказала, що потрібно виїжджати, і п’ятого березня залишила Сєвєродонецьк.

Мені потрібно було рятувати дітей.

У мене не заводилась машина, було дуже вогко, йшов дощ зі снігом. Палива було дуже мало, але мені з родиною вдалося виїхати. Я забрала із собою і двох морських свинок. Зараз я живу у Дніпрі. Яким буде моє майбутнє, я не знаю.