Я жила в Бахмуті. У перший день війни мені зателефонувала знайома з Києва і кричала, що зараз усіх будуть бомбити. Це було жахливо. Потім мені зателефонували з роботи і повідомили, що на роботу ми не виходимо. Потім я почала читати новини про Маріуполь, Бучу та Ірпінь. Це мене шокувало, бо у Маріуполі без води, світла і тепла залишалися мої рідні. 

Коли почали обстрілювати Бахмут, я почала говорити родині, щоб ми виїжджали. Дуже боялася, що ракета прилетить у мій будинок.

Місто спорожніло за лічені дні. Перебувати там було моторошно.

Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Дуже хочу в Бахмут, сподіваюся, його відбудують. У моїй пам'яті залишилося місто до війни, я не можу уявити, що Бахмута більше немає.