Зоопсихолог – досить-таки рідкісна професія в нашій країні. Я працювала у ветеринарному діагностичному центрі в Донецьку, займаючись корекцією поведінки домашніх тварин, і грумінгом (стрижка, купання, сушка, підрізання кігтів тварин).

Коли в червні 2014 року я прийняла рішення від’їжджати з міста, то навіть не замислювалася про складнощі. Розуміла, що без них не обійтися, але була впевнена, що на шляху зустрінеться багато хороших людей. Я вивезла маму й сім собак до Києва в орендоване житло.

Про колишній будинок і рідну Макіївку згадую все рідше. Як і кожного переселенця, мене дуже непокоїло житлове питання. Навіть у передвоєнні часи орендарі не поспішали здавати житло постояльцям із тваринами. Але хто шукає, той знайде.

Велика удача посміхнулася нам, і після того, як ми деякий час пожили в селі Київської області, ми з мамою та сімома хвостатими друзями переїхали до двокімнатної квартири в столиці. Господинею житла виявилася лікар-ветеринар. Вона поставилася до нас із розумінням. Тим паче я гарантувала, що якщо раптом мої собаки завдадуть якоїсь шкоди житлу, зобов’язуюсь усе компенсувати.