Війна застала нас зненацька і в один момент забрала звичне життя. Ми залишилися без дому, я з дитиною переїхала в інше місто, де нікого не знала, адже чоловік залишився захищати Маріуполь. Згодом він потрапив у полон на два роки. Почалося довге очікування і постійна боротьба за його повернення - це було зовсім інше життя.

Зараз чоловік уже рік як повернувся з полону, і ми починаємо нове життя в новому місті. 

Найстрашнішим став день 16 березня, коли я була змушена покинути Маріуполь, залишивши там чоловіка. Дорога була дуже важкою - потрібно було підготуватися до виїзду, повісити на машину білі прапорці, а навіть білу тканину тоді було складно знайти.

Поїздка до Трускавця стала для мене і дитини психологічним розвантаженням і важливою підтримкою.

На початку війни ми зіткнулися з гострою нестачею води та їжі - це був дуже тяжкий період.

Сили рухатися далі дає сім’я.