Кушнарьов Іван, 9 клас, Гімназія № 4 м.Сєвєродонецька Луганської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Буднік Юлія Юріївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Як на мене, то 1000 днів ‒ це не так уже й багато, але саме така кількість днів, починаючи з двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року кардинально вплинула на моє життя, мою сім’ю і моє оточення. Чому я так вважаю? Тому що, по-перше, за тисячу днів я повністю перелаштувався з того, що було в минулому, спокійного й стабільного життя у мальовничому місті на заході Луганщини – Сєвєродонецька. За цей період часу я із сім’єю встиг змінити чотири місця проживання, а саме: шахтарське містечко Соледар, привітну Котельву, затишний Покровськ та історичну Полтаву, де я і зараз мешкаю.

До того ж приємні спогади про пережите до війни постійно переслідують мене, хоча я розумію, що таких років більше не буде.

По-друге, повністю змінилось моє оточення. Більша частина моїх друзів із Сєвєродонецька після повномасштабного вторгнення росіян показали, що, на жаль, ми зовсім різні. Після цього я більше ні з ким не товаришував, бо жили ми у малонаселених містах, де знайти підлітків було непросто; навчався я також дистанційно, а поруч не проживали сім’ї з дітьми. Проте завдяки моїй гімназії і моїм вчителям у мене з’явилася можливість відвідувати різні табори, де я зміг побачити не тільки Україну, а й Литву та Польщу, а також поспілкуватися з однолітками. Зараз відрадою для мене є дві собаки, яких ми знайшли у Покровську. Саме вони найбільше відволікають мене від важких теперішніх реалій, бо нічого не допомагає мені морально більше, ніж час, проведений із братами нашими меншими.

По-третє, змінилися мої інтереси. До повномасштабного вторгнення я займався настільним тенісом, де весело й корисно проводив час. А зараз я повністю присвятив себе навчанню ‒ підготовці та участі в олімпіадах, вивченню англійської мови.

Вчетверте, кардинально змінилися мої емоції та внутрішні почуття.

За цю тисячу днів я став набагато більше переживати й нервувати. Здебільшого через те, що мій батько зараз на фронті та частих змін місць проживання. Таке відчуття, що тягар тривожності зовсім не покидає мене, бо немає впевненості в завтрашньому дні.

На завершення свого роздуму підсумую: ці роки збройного протистояння перевернули моє життя догори дриґом. Я втратив дім, друзів та улюблену справу ‒ спорт, на якому я і хотів побудувати своє майбутнє. Я розумію, що проблема війни у світі є, була й буде актуальною завжди. Станом на зараз, саме для мене, вона набула іншого характеру, оскільки я зробив для себе багато висновків. Тому я навіть не можу знайти історичні приклади творів на цю тему, бо з того що я читав ‒ про таку жорстокість і мови не було. Незважаючи на мій тернистий шлях за весь час російської агресії, я буду жити тут і зараз, заради свого майбутнього та майбутнього своєї держави.

Хто, як не ми, буде її відбудовувати та робити все можливе для подальшого розвитку нашої України.