Історії, які ви нам довірили
Гудим Таїсія, 16 років, 10 клас, Рогозівський ліцей
Вчитель, що надихнув на написання єсе: Клочан Тетяна Василівна
Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"
Війна… Як багато горя, болю та страждань принесла вона в нашу країну, в кожну українську родину.
Поглянувши на історичні факти, бачимо, що сутички між Україною та росією тривають вже не одне століття. Наші вороги не можуть усвідомити, який вільний і незалежний наш народ! Зараз ми живемо в ХХІ столітті, але нічого не змінилось: наші козаки знову стали на захист своєї держави. А вся Україна допомагає їм в цьомі.
Коли 24 лютого приблизно о 5 годин ранку я почула звук гвинтокрилів, які кружляли немов над моїм дахом, я подумала, що це лише сон. А потім я почула вибухи… Мені стало дуже страшно, адже було таке відчуття, що це відбувається поруч з моїм будинком, тому я боялась навіть розплющити очі. В кімнаті батьків ввімкнулося світло, я встала з свого ліжка й попрямувала туди. Мама діставала всі документи та плакала, а тато просто стояв і дивився в куток кімнати. Як пізніше виявилось, йому відразу зателефонували і сказали одну фразу, від якої кров холоне: "Це війна". Я відразу все зрозуміла. Мені ще ніколи не було так страшно, як того жахливого ранку.
Звичайно, повномасштабна війна дуже змінила моє життя, життя всієї моєї родини і життя всіх українців. Мій тато відразу записався в загін територіальної оборони, тому його майже не було вдома. Вечорами ми сиділи самі в повній темряві. Ми з мамою навіть спали по черзі, щоб в разі небезпеки, відразу бігти в укриття. Страшно та моторошно було в будь-який час доби, але вночі було ще жахливіше. Було чути вибухи зовсім близько, і наш невеликий будинок аж здригався. В такі хвилини я сиділа, обійнявши меншого братика, і думала: «Як таке може відбуватися в реальному житті, в ХХІ столітті?!».
Я не можу усвідомити, як люди можуть бути такими жорстокими у ставленні до інших. Це мене приголомшило ще з початку війни, і з кожним днем я вражаюся цією нелюдською жорстокістю все більше і більше. Мені здається, раніше люди не усвідомлювали всю важливість миру на нашій планеті, але після російського вторгнення в Україну, після бомбардувань мирних міст і сіл, після жорстоких вбивств мир став найбільшою цінністю людства.
Зовсім скоро мій тато поїде боронити нашу незалежність на фронті, і після цього життя всієї моєї родини стане іншим, воно більше ніколи не буде таким, як було до війни: безтурботним і спокійним. Але я щиро вірю в нашу перемогу! Адже нас захищають найкращі воїни – ЗСУ!
Я знаю, що вже зовсім скоро ми припинимо боятися будь-якого звуку в небі і на вулиці та повернемося до звичайного щасливого життя.
Слава Україні!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
