Історії, які ви нам довірили
Тетяну Михайлівну вражає, що у війну у людей не залишається нічого святого. Навіть кладовище в її селищі було заміновано. Страх забирав у людей не тільки сон, але і всі сили.
Я в Новгородському [Нью-Йорку] виросла, вчилася в школі, потім заміж вийшла, працювала на фенольному заводі. Все було нормально. Хто краще, хто гірше жив. А потім війна почалася.
Почали стріляти, і будинки ходором ходили. Це було страшно взагалі. Я три доби не могла навіть вночі спати від страху. У підвалах сиділи. На нашій і сусідній вулицях люди прямо у дворі вмирали від осколків. Поля, навіть кладовище були заміновані. На могилки до рідних не могли сходити, а ховали зовсім на інших кладовищах. Поблизу не можна було, там стріляли.
Все на нервах, цей страх, коли не знаєш, куди потрапить. Руки просто опускалися, вдома ніхто нічого не міг робити, бо не знали, чи вціліє будинок, сім'я. Було дуже страшно, особливо за діток... Вони досі перелякані. Хто зміг, ті виїхали, а кому нікуди, тут залишилися. Ще іноді стріляють, нагадують про себе.
Дякую за те, що нам допомагали. Постійно ми отримували допомогу і підтримку. Була підтримка дуже хороша для нас і для всіх людей. Більше ніхто нічим не допомагав, тільки Рінат Ахметов активно допомагав, і все.
Ми з чоловіком пенсіонери, наші родичі в Горлівці залишилися. Хоч і близько, але поїхати один до одного не можемо. Сидимо на одному місці. Минулого року внучка приїхала з Дніпра, так ми всі боялися... Вони ж цього ніколи не бачили і не чули, а не знаєш, куди бабахне. Страшно було. Зараз трохи затихло.
Вік до 70 наближається, хочеться спокою, щоб діти до нас приїжджали. Нехай у них все добре буде.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
